Цікаво, котра зараз година? І чиї голоси лунають в Глибокій Криниці? Ось вже і сільбуд. Розмови чути ще чіткіше. Підходжу ближче. Гамірно й велелюдно. Грає музика. Може, хто-небудь з дорослих підвезе мене до Ліщинівки? Хтось міцно вхопив за руку.
— Більше сюди не приходь, бо тут збираються тільки ті, кого вже давно немає на світі. Чого тебе сюди тягне?
У темряві я не міг розгледіти обличчя.
— Вибачте... Але я ледве тримаюся на ногах, а до Ліщинівки ще кілька кілометрів. Чесне слово, більше тут ноги моєї не буде, тільки допоможіть дістатися до бабусиної хати, — почав благати я незнайомця.
— Не бійся і ніколи не проси ні в кого і нічого,– звернулася до мене жінка.
Я впізнав голос Тетяни.
— Але я можу загинути без вашої допомоги.
— Намагайся всі справи вирішувати сам. Вір тільки Богу і собі. Решта — вигадки та ілюзія. Все навколо — комп’ютерна гра, і кожен отримує результат залежно від обраної ролі.
— Це тільки слова, а на ділі — все інакше…
Тетяна не дослухала, поклала на плече руку і спокійно, як на одному подиху, продовжила далі:
— Я не маю часу для пояснень. Запам’ятай одне... Ти не забув, що вже лишилося вісім земних днів?
— Мені погрожують.
— До погроз вдаються тільки ті, хто слабший за тебе. Не стався легковажно до моїх порад. Це не просто слова. І думки, і слова, і літери, написані на папері — се це складові однієї великої комп’ютерної програми. Холодно? Ти весь тремтиш. Ось я поправлю ковдру. Поспи, ще рано.
— Яку ковдру?!
— Сергію, чого ти? — сонно озвався батько.
— Та нічого.
Нерішуче, боязко, мов злодій, я поглянув на одне, потім на друге вікно: обидва цілісінькі. На шафі стоїть ящичок із запакованою штучною ялинкою — все на місці.
Знову примарилося? Стривай, а стара відьма? Це ж легко перевірити: якщо оберіг, створений Дмитром, на місці — все маячня. Підхопився з ліжка, підсвічуючи мобільником, на стільці знайшов недбало кинуті звечора джинси. Шаснув по кишенях — папірця таки не було. Кілька разів обнишпорив, гадаючи, що спросоння не міг намацати талісман. Зіжмакана гривня, кілька копійок — оце і все.
Якщо я прокинувся вдома, а не на кладовищі, то сто відсотків, що все наснилося. Тоді куди зник папірець?
День восьмий
— Вставайте, паничу, на вас чекають важливі справи! — бадьоро скомандував батько. — Сніданок уже на столі. Швиденько поїмо, бо час їхати до бабусі в лікарню.
Я підхопився, демонстративно зробив таку-сяку зарядку, вмився водою з колодязя, натягнув джинси і поквапився до столу. Тато вже апетитно розправлявся з яєшнею.
— А ти у своєму стилі.
— Це ти про що? — я здивовано звів брови.
— Про невимкнений ноутбук. Ти йому таки вкоротиш віку. Ідеальний варіант, якщо сьогодні комп’ютер перекочує до Олега.
— Невже?! Я ж вимикав.
— По-твоєму, я його ввімкнув серед ночі? Не заперечуй. Цей грішок за тобою помічений уже не вперше.
— Тату...
— Ніяких «тату».
— Гаразд. За годину комп’ютер буде в Олега. Хоча стривай, він же в лікарні!
— Залишиш бабусі.
— Даю сто відсотків, що вона на ноутбук казан з борщем поставить. Ні, техніку передають з рук у руки.
— Тоді будь уважнішим.
— Як бабуся?
— До кінця тижня, можливо, випишуть з лікарні. Було б добре, бо мені час повертатися до Харкова, маю невідкладні справи на роботі.
— Тату, а де Полкан?
— Якщо нема в дворі — значить, я звечора відв’язав. Він також прагне свободи. З’явиться, то не забудь йому одягнути нашийник. Господарюй як слід.
Усю роботу, яку мав виконати до обіду, я відклав на потім. І Полкана шукати не став, а сів до комп’ютера й запустив браузер, з нетерпінням очікуючи, коли ж нарешті відкриється моя сторінка ВКонтакті.
Повідомлення від Тетяни було незвично довгим: «З кожним днем все важче виконати обіцянку. Втім, я не ображусь, коли тобі це не вдасться зробити. Ні у вашому житті, ні в нашому — ніхто нікому нічого не винен. Існує лише сумління, порядність і обов’язок перед власною совістю. Ці поняття кожна людина розуміє по-своєму. Коли подолаєш мерзотні почуття страху, безпорадності, зневіри — зможеш рухатися далі. А вже в якому напрямку: вгору чи вниз — обирати тобі. Не зволікай. Мені сподобався твій задум. Вибач, не втрималася, щоб не допомогти. Власне, без моєї підтримки ти б і не обійшовся, бо не за твоїм віком ця ноша. Окрім того, є такі речі, про які ти ще не скоро довідаєшся. Маю на увазі технічні тонкощі програмування. На Землі вони доступні тільки обраним. А без них твоя ідея лишалася б тільки ідеєю».