Відмовити Олегові незручно. Я вмостився на скутері, й ніби не було страшних подій вчорашнього вечора: випереджаючи вітер, ми летіли вуличками Ліщинівки. Мов справжнім визволителям села від нашестя сичів, нам ввічливо уступали дорогу гуси й кури, а качки голосно крякали вслід.
Оксана з бабусею були вкрай зайняті роботою. Подвір’я було заставлене меблями та іншими речами, що винесли з хати. Вони старанно витирали кожну річ з усіх боків. Оксана пояснила, що хтось порадив їм обтерти всі меблі та речі свяченою водою.
Олега зустрічали, як героя.
Моє щастя, що батько не встиг повернутися з Тростянця. Ото б перепало! Хатні двері кинув відчиненими, ноутбук увімкнений, гусей пастися не випустив... Я прожогом влетів до хати, вимкнув ноутбук. Встав з-за столу і побачив, що з кімнати, де батькове ліжко, мені назустріч випливає розмита тінь жіночої постаті. На мить зупинилася й рушила до мене. Потягнуло різким, неприємним запахом, що вмить поглинув аромати різнотрав’я, які завжди наповнювали бабусину хату. Війнуло сирістю.
Між нами — відстань простягнутої руки. За секунду блискавкою промайнули з десяток вірогідних варіантів розвитку подій. Різко пірнув під стіл, щоб вигулькнути з-під нього з протилежного боку і таким чином опинитися позаду химери. Такий маневр відкрив мені найкоротший шлях до дверей, а там уже й вулиця. Тактика виявилася правильною. Біля дверей зупинився, озирнувся: фіранки підхопилися аж до стелі. Лунко склався ноутбук, підійнявся над столом, трішки проплив у повітрі, а потім його з силою пожбурили в мене. Та я вчасно відхилився й кулею вишмигнув на подвір’я. Десь тут біля будки Полкана повинні бути старенькі вила-трійчата. Та як на зло на очі не попадалось нічого підходящого для оброни. Тікати далі на вулицю? До сусідів? Гукати на допомогу?
На веранді гримнули двері, аж шпаруни посипались. Ще секунда — і страховище випурхне на ганок. Відчинились, ледь не зірвавшись із петель, зовнішні двері, і тінь повисла над порогом.
«Deus magnus et potens! Exaudi preces meas et benedictionis tua fructum his Calamis impretire digneris. Amen», — як пам’ятав, так і сказав кілька речень з паперового талісмана. Примара почала повільно танути в повітрі, здіймаючись угору. Отак, стоячи посеред двору із задертою головою, я почув, як десь на в’їзді до села гуркотить батьків «Москвич». Мерщій кинувся до хати, щоб навести лад.
Дві частини ноутбука валялися в різних кутках кімнати. Підсунув стіл до вінка і повісив фіранки. Потім стулив докупи ноутбук, відніс до своєї кімнати. На підлозі біля стільця, на якому зазвичай складаю свій одяг перед сном, лежав папірець. Я підійшов ближче, придивився і не повірив: то був оберіг...
Очевидно, він випав з кишені, коли я вішав джинси на спинку стільця. Отже, зустріч з відьмою — таки сон?
— Сергію! — гукав батько знадвору. — Агов!
— Сергій шукає Полкана, а Полкан — Сергія, — жартував дідусь.
— Та так і не знайшов. Де тільки не був. Як крізь землю провалився, — відзвітував я з порога.
— А навіщо ви його відв’язали? — поцікавився дідусь.
— Сам відв’язався, — буркнув батько.
— Як там бабуся? — я підтримував розмову, а сам задкував до огорожі, щоб випустити гусей.
— За два-три дні буде вдома. Вона вже й сьогодні поривалася з нами, та лікарі не відпустили.
Клацнула защіпка, загелготіли на весь двір гуси, в загороді кувікнула негодована свиня.
Батько поліз щось лагодити під капотом «Москвича».
— Хлопці, пообідати час, — озвався дідусь із хати.
— Прокачаю карбюратор і йду.
— Є привиди нічні, а є й такі, що з’являються вдень, — почув я голос Дмитра, коли наблизився до веранди з прочиненими вікнами.
— А мені можна послухати? — гукнув я знадвору.
З-за фіранки визирнув Дмитро.
— Це ти? Заходь. Невже аж на вулицю чути?
— Бачиш, я ж почув. О! Та в тебе тут народ на консультацію зібрався! — здивовано вигукнув, бо аж ніяк не сподівався зустріти Олега з Оксаною.
— Та от заїхали, щоб Оксані була компанія скупатися на Ворсклі, бо Олегові ще не дозволяють. Так от, Оксано, насправді то була не тінь, а привид, — продовжував далі Дмитро. — Я також раніше вважав, що привиди з’являються тільки вночі. Та якось натрапив на статтю в журналі «Навколо світу», в якій американські дослідники пояснювали доволі рідкісний феномен привидів, які з’являються вдень. Найбільше вони поширені в північній частині Африки, але останнім часом такі випадки стали фіксувати дослідники аномальних явищ і в країнах Західної Європи. Та географія тут ні до чого. Привиди, що з’являються вдень, існують усюди, але проявляють себе тільки там, де для цього існують певні умови. Приміром, на покинутому кладовищі поблизу вимерлого хутора Глибока Криниця. Ми й не підозрювали, що вдавшись від нудьги до такої розваги, потривожимо мурашник аномальних явищ.