Чорна Тамара забула про свою мрію і вже бажала тільки одного — смерті. І невдовзі та дала про себе знати, оселивши в її старечому тілі ракову пухлину. Та одного дня в затхлу, неприбрану хату вихором увірвалися дзвінкоголосі дівчата з Ліщинівки. Тамара й гадки не мала, що вона — за крок від мрії. Спершу не хотіла й слухати. Була б здоровіша, то й до хати б не пустила Та дівчата наполягали на своєму.
Стара втомлено прилягла на ліжку й заплющила очі, мовляв, не хочу вас ні бачити, ні чути. Але дівчата не відступалися. Байдужа до гостей знахарка терпляче чекала, доки все це скінчиться, але ж діватись нікуди — краєм вуха все ж таки слухала, про що вони там белькочуть. І тоді з захаращених підвалів пам’яті несміливо виткнулася, струшуючи пил десятиліть, мрія про «центр у центрі всіх центрів». Стара стрепенулася, ожила, перед нею постала нова мрія — зцілення від смертельної хвороби!
Ось так Чорна Тамара прочинила двері до «центру, розташованого в центрі всіх центрів». Прочинила, але не відчинила. Напіввідчинені вони й залишились. Рухатись далі їй завадила хвороба. Пізно кинулась вона рятувати своє життя, довго відкривалася брама «центру всіх центрів», щоб зцілити її. Щоправда, дата смерті Чорної Тамари, що мала ось-ось бути написана на її могилі, все ж таки змістилися на два роки. Та й цього часу їй вистачило, щоб натворити див і зібрати навколо себе учениць.
Помираючи, тростянецька ворожка дуже шкодувала, що їй так і не вдалося вволю натішитися можливостями «центру». Вона не наважувалася передати ключ до напіввідкритих дверей навіть найвідданішим учням. Та правила відьомського світу вимагали цього. Невиконання могло обернутися прикрими наслідками.
— Знаю, що настав час помирати, а не хочеться, — важко зітхала Чорна Тамара в оточенні кількох учениць. — Ні за ким і ні за чим не шкодую, крім Тетяни, бо не все взяла від неї. Та знаю, що вам це байдуже. Ви раді тому, що маєте.
— Ви поки вибалакаєтеся, так вас і чорти шмигнуть, — не витерпіла котрась із учениць.
— Так і не встигнете нічого розповісти, — підхопила інша.
— Те, що вам необхідно буде знати, — взнаєте. А перебиватимете, то втратите й те, чому навчила, — застерегла Чорна Тамара. — Ви гадаєте, що отримані знання — це як таблиця множення: вивчив, засвоїв і на віки господар людських доль. Помиляєтеся, дурненькі. Вам надані особливі знання, які підвладні лише тим, хто їх шукає, а знайшовши — примножує. Затямте: завчена практика веде в глухий кут. Попереджаю, хто буде топтатися на місці, не вдосконалюватиме знання — втратить силу і стане звичайною бабою-шептухою: виливатиме переполох та замовлятиме домашню худобу на благополучний окіт за винагороду в десяток яєць та кусень сала. Мій обов’язок — навчити вас, як цього уникнути, а далі — вирішуйте самі, не маленькі. А лінощі утворять протяг, який захрясне перед вами двері у світ необмежених можливостей. Ви повинні про це пам’ятати кожну секунду…
Та не так сталося, як заповідала Чорна Тамара. Ніхто з них не рухався вперед до знань, але і не втрачав набутих. Звідтоді минуло стільки часу, що вже померли її учениці, а таємні знання як родовий скарб переходили з уст в уста. Ті, хто передавав їх іншим, не забували попередити про якийсь там «рух до знань і копітку працю двадцять чотири години на добу». Хоча мало хто тямив, що стоїть за цими словами.
І ніхто й гадки не мав, що неминуче настане та мить, коли на протилежному боці «центру в центрі усіх центрів» відкриються інші двері, й сильний протяг закриє колись напіввідчинену Чорною Тамарою браму.
І от через десятки років збулося пророцтво. За цей час учнів-послідовників старої відьми стало більше. Знання, доступне раніше лише обмеженому колу людей, з роками втратило елітарність. Ліниві, розбещені достатком послідовники вчення Чорної Тамари кому завгодно за гроші відкривали доступ до «центру». Багато хто добре опановував знання, та мало замислювався над тим, про що, помираючи, попереджувала майстриня.
І ось раптом однієї ночі закони потаємної магії перестали діяти. Всі слова, талісмани, ритуали вмить втратили силу. Заговорені амулети перетворилися на звичайнісіньку біжутерію. Сотні ошуканих, які зверталися до відьом за допомогою, викладаючи чималі кошти, кинулися вимагати їх назад. По селах та містах, де практикували вдавані учениці Чорної Тамари, поповзли чутки про відьом-шахраїв. Декотрими зацікавилась міліція. Одним словом, цитадель влади і безмежних можливостей була повалена власноруч.