І зупинитися б їй, пригальмувати. Та куди там! Вперше за все життя, відтоді як заздрісники унеможливили сили, їй забажалося поквитатися зі своїми кривдниками. Будь-якою ціною, не перебираючи засобами, — помста цієї ночі має бути неминучою!
— Чуєш, бабо, досить уже спектаклів! Ми діло зібралися робити чи в піжмурки бавитись? — втратила терпець поважна пані Безвідерна.
— Діло треба було робити раніше. А сьогодні настав час розплачуватися за рахунками.
— Ти на що натякаєш? — обсмикуючи задрану вітром спідницю, спокійно запитала пані Безвідерна.
На крадієві й шапка горить. Бо саме заздрість Безвідерної та розпущені нею плітки й поклали початок таємній війні проти найуспішнішої серед них знахарки.
— Бабця борзіти починає чи що? — запитала наймолодша з відьом і дістала з сумочки цигарки.
Жанна з досадою помітила, що жодна з блискавок нікуди, крім тополі, не влучила, як би вона не намагалася ними керувати. Ще зовсім недавно подібне було звичайнісінькими пустощами! І тепер вона, якій підкорювалися всі стихії природи, ніяк не могла змиритися зі втратою.
Стрімким вихором вона знову здійнялася в небо, розштовхуючи хмари. Там місяць, і він має зарадити біді. Це — остання можливість, рятівний човен для потопаючих, останній патрон, який власноруч випускають собі у скроню, щоб не потрапити в полон до ворогів.
Над Глибою Криницею розступилися хмари, у височині замерехтіли зорі, а десь над Ліщинівкою палахкотіла заграва блискавок, вітер здіймав куряву на дорогах, по кутках гавкали собаки. Стара відьма з погордою оглянула все довкола. Відігнала подалі хмари і в зоряну безкінечність виголосила таємне закляття. Але місяць байдуже мовчав, освітлюючи м’яким світлом Глибоку Криницю. Відьма ще раз звернулася до нього по допомогу, але марно. Кілька годин тому місяць міг би врятувати загублену мрію Чорної Тамари, але на цю мить виявився безсилим, оскільки перебував у фазі затемнення. Рятівна шлюпка наскочила на коралові рифи і розлетілася в друзки… Останній патрон просвистів мимо скроні на кілька міліметрів…
Протяжно, як підстрелений звір, завила стара відьма. Заскреготіла зубами і була вже ладна впасти каменем на землю. Та раптом схаменулася: а як же помста?!
Знахарка зареготала гучніше за грім. Регіт докотився аж до Ліщинівки й налякав багатьох, хто ще не спав о тій порі й пам’ятав чоботаря, який колись повісився на вербі...
Щоб переконатися, що до неї повернулася сила всіх вітрів, відьма вистелила по землі стиглі колосся хлібів і викресала з хмар цілий сніп блискавок, одна з яких влучила в торішню скирту соломи. Висушена сонцем і вітрами солома вмить спалахнула, відсвічуючи багрянцем у вікнах крайніх хат Ліщинівки.
По маківках дерев, кущах, чагарниках пройшовся вітер, на галявині біля сільбуду, де юрмився натовп, здійнявся вихор. Старі й молоді, вродливі й зовсім страховиська, високі та карликові, горбаті та стрункі, стрижені й довгокосі, сиві й фарбовані, в сукнях, джинсах і спідницях — вся ця строката юрба крутила головами на всі боки за кожним подихом вітру, який сердито шарпав дерева, торохтів задраними шматками заліза на даху сільбуду, гримав розкритими навстіж хвіртками порожніх дворів.
В полі горіла скирта, дотлівала тополя край хутора. Негода заходилась господарювати: в лісі розчахувала навпіл стрункі високі сосни, зривала випрану білизну в дворах. Собаки — і ті принишкли.
Ніч третя
— Сергію, це ти щось нахімічив?! — невдоволено запитав батько, коли раптово погасло світло, — бо саме мав розпочатися футбол.
— Я?! Та я від ноутбука не відходив.
— Схоже, що знеструмили все село. І довго це триватиме? Мабуть, блискавка пошкодила лінію.
Вийшли на поріг. Батько дістав з багажника «Москвича» потужний аварійний ліхтар.
Мій похід на кладовище опинився під загрозою, бо ось-ось мав розпочатися дощ. Блискавки полосували темряву. Подумаєш, чи не перешкода! Єдине, чому завадить дощ, так це велосипедові. Дорога до Глибокої Криниці розкисне за п’ять хвилин. Доведеться йти пішки. Дарма, що промокну до нитки — дощ літній, теплий. Не захворію.
Поки батько порався біля машини, я шаснув до комори, щоб перенести завчасно приготований інструмент ближче до хвіртки. Гадав, що мені знадобляться плоскогубці, молоток і стамеска. Витягнути той цвях, що забив я, буде легко, а от перший — складніше. Іржа добряче підточила метал біля голівки, і вона може відірватися, як тільки стисну цвях плоскогубцями. І тоді без стамески його не витягнеш.