Стара покружляла трохи над сільбудом і приземлилася в кількох метрах від гурту.
— Прошу до палацу засідань, — вказала вона рукою на найближчу хату.
— Чого ми попремося туди? Павутиння збирати? — невдоволено буркнула пані Безвідерна.
— Коли ти така грамотна, то, звичайно ж, всі ми із задоволенням послухаємо тебе і тут. А коли хочете чути мене, то це краще зробити в чотирьох стінах. Все має бути цивілізовано, — спокійнісінько відповіла відьма, підходячи до решти жінок.
— Дівчата, через ваші суперечки ми й до третіх півнів не впораємося, — озвалася якась мудріша відьма.
— Справді! Чого ото прискіпуватися одне до одного?
— Час за діло братися.
— До хати, то й до хати! Час не на нашому боці, — підхопила решта голосів.
Гурт вервечкою поплівся до хати, що втопала в бур’янах неподалік сільбуду.
Продираючись крізь хащі кропиви та реп’яхів, жодна з відьом і словом не дорікнула. Хоча всі сумнівалися в тому, чи це дійсно необхідно, адже й просто неба можна було все обговорити.
— О! Прийшли, щоб замок поцілувати, — єхидно мовила пані Безвідерна.
— Кому замок — перешкода, то таким тут робити нічого, — зітхнула стара відьма. — А згодом і вдома непотребом станете, — озвалася за мить уже з хати, обережно згортаючи зі столу запилену скатертину.
Компанія поступово рідшала: ті, що зникали, — за мить опинялися поруч зі старою, допомагали зносити стільці й розставляти навколо столу. А ті, що лишилися стояти перед замкненими дверима, стурбовано озиралися довкола.
— Оце так гостинність! — вигукнула котрась із компанії невдах. — Нумо, дівчата, налягаймо на двері!
Решта відьом охоче пристали на її витівку, і в двері гупнули так, що аж стіни здригнулися. Потім налягли вдруге, втретє. Ще пару разів такого натиску — то не тільки двері, а й хата розвалилася б.
— Дівчата, та ви, я бачу, зовсім жартів не розумієте! — застрекотіла стара відьма, опинившись поміж них. — Не треба гніватися. Розумію: стомилися, нерви здають, але ж без гумору життя ще важче.
Враз навісний замок важко гупнув об напівзгонилі дошки ґанку, а на тому місці, де були скоби, не лишилося ніякого сліду. Двері повільно прочинилися.
Стара відьма відчувала, що своїми примхами та фокусами перегинає палицю. Проте втриматися не могла. Вона прагнула швидше звести рахунки зі своїми кривдниками. План помсти визрів випадково. А разом з ним відкрилася можливість до вороття втраченого. За стільки років у неї з’явилась нагода не тільки поквитатися, а й повернути втрачене. Брама до «центру» відчиниться тільки для неї однієї, а всі, хто спаплюжив своєю байдужістю потаємні знання, мають щезнути. Знову, як у далекі часи, доступ до «центру в центрі всіх центрів» матиме тільки одна людина в світі. А коли настане її час помирати, то разом з нею підуть у небуття і потаємні знання. Обставини життя переконали стару, що людина, яка гідна увійти до «центру», народжується раз на століття.
— Шлях до порятунку, я вам скажу, доволі простий, — почала здалеку стара відьма, коли всі зібралися в хаті. — Отже, щоб повернути втрачені можливості, потрібно скоїти ще одне вбивство на могилі Тетяни. Здавалося б, що може бути простіше. Чи не так?
— Як тричі плюнути!
— Та хоч десятьох убити — аби тільки допомогло!
— Не розслабляйтеся! Бо це тільки півділа. На могилі повинна вмерти тільки та людина, яка заб’є в хрест ще один цвях. Тобто все повинно повторитися. Затямили, милі подруги?
— О! Ну, це вже починається, — невдоволено забубоніла наймолодша.
— Тут однієї ночі замало, — сказав хтось приречено.
— Справді! І за тиждень не впораємось, — погодилися інші.
— Так і знала. Нам усім капець! З кожним днем наші сили тануть як віск, — панічно залементувала молоденька відьма.
— Невже я збирала б вас усіх, коли б справа була нам не під силу? Гуртом і батька легше бити. Так от. Дещо я для цього приготувала, — спокійно мовила Жанна. — Цієї ночі на кладовищі з’явиться підліток. Це він винен у наших, м’яко кажучи, негараздах. І прийде він на кладовище, щоб остаточно і назавжди лишити нас доступу до «центру». Його діями керує сила, послана Тетяною. Між іншим, цей хлопчисько виявися дуже слухняним учнем. Пацан уже йде на кладовище, щоб витягти цвях із хреста, і цим остаточно позбавити нас підтримки «центру». Але хлопець має витягти з хреста не один, а два цвяхи: один старий, а другий — забитий ним особисто. Дарма ви так переймалися! Як бачите, всі труднощі вже подолані. О цій порі хлопець вже, напевно, блукає кладовищем, — вигадувала далі відьма, засилаючи в смертельну пастку своїх учениць.