— Серж, привіт! Ти не спиш?
— Ні. Я стою на твоєму порозі.
— Так це ти?! Прикольно. Чекай. Я миттю.
Знову увімкнулося світло, клацнула защіпка. Оксана відчинила двері, хотіла щось сказати, та так і стала як укопана.
— Тримай, це тобі, — я простягнув їй решту троянд.
— Оце так учудив! Мені ще ніколи не дарували стільки квітів! Круто!
Не гаючи й секунди, я обійняв її рукою за плечі, прихилив до себе й поцілував. Не знаю, може, тієї миті шпичаки троянд боляче вкололи їй руки чи причиною тому була моя раптова нахабність — але букет випав з її рук і розсипався на дошках порогу. Я очікував почути стриманий коментар з приводу мого поцілунку. Але вона не мовила ні слова й ніжно торкнулася устами моєї щоки, поклала руки мені на плечі, притулившись до мене всім тілом.
— Школярик ти мій. І цілуватися ще не вмієш, — прошепотіла вона, міцніше обійняла і схилила голову мені на плече. — Так добре, правда? Ти молодець. Розповім дівчатам у школі — нізащо не повірять. Чекай. Зараз я їх віднесу, а потім вийду, і ми ще посидимо на лавочці.
Додому я потрапив близько дванадцятої. Бабуся скаржилася, що в неї розболілося серце від усяких думок, де мене носить. Я збрехав, що засидівся у Дмитра і, як той кіт, що нашкодив, нищечком шаснув до ліжка.
Тієї ночі мені наснився смішний сон: я бачив колайдер! Який він є насправді, я не знаю, але певен, що то був саме колайдер, а не щось інше. Ми з Дмитром прогулювалися біля нього, оглядаючи кілометри різнокольорових дротів та блоки мікросхем. Блукали просторими залами, йшли кудись довгими коридорами-лабіринтами. Потім виник незнайомець і представився нанотехнологом першої категорії. Мені він одразу не сподобався, а от Дмитро з ним знайшов спільну мову. Я прислухався до їхньої розмови, але нічого не втямив. Згодом мені це набридло, я смикнув Дмитра за рукав, мовляв, ходімо вже! Я зустрівся поглядом із чоловіком, і стало ясно: від нього слід негайно втікати. Незнайомець здогадався про наші наміри, міцно схопив за руки і силоміць потягнув до дверей. Дмитро якоюсь незрозумілою мовою благав відпустити нас. А мене пройняла така злість, така ненависть до цього типчика! З усієї сили я влупив його ногою в живіт, а потім як затопив у пику — він так і зсунувся по кахляній стіні на підлогу, а ми кинулись навтьоки. Дмитро волав позаду, щоб я був обережний і не забіг у коридор, який є частиною колайдера, бо там розум людини перепрограмовується на сприйняття іншого виміру часу та простору. «Вмить станеш шизофреніком! Напівфабрикатом!» — горланив Дмитерко. Мов з-під землі винирнув цілий гурт нанотехнологів. Вони обступили мене з усіх боків і почали вимагати: віддай «Вікно»! Дивом вирвався з оточення. Кілька чоловіків кинулись наздоганяти. Зрештою, найпрудкіший з них наздогнав мене й міцно схопив за плече. Я несамовито заволав і прокинувся. Відкриваю очі — навпроти мене сидить дідусь.
— От бачиш, добігався ночами, а тепер чорти сняться. Доброго ранку. Доки не попався бабусі на очі, зізнайся: невже тобі було мало тих троянд, що вдома ростуть?
— Я зрізав тільки бабусині.
— А хто на чужих городах?
— І там також моя робота. Винен, — я вирішив сказати все, як є, і схилив голову на подушку, як на плаху, мовляв, карайте, якщо не жаль.
— На греця тобі стільки?
— Хіба я винен, що мені подобається дівчина?
— А хто ж, по-твоєму, винен? Дівчина?
— Ні.
— От бачиш, з усіх винних лишаєшся тільки ти. Скажи чесно: хлопці допомагали тобі?
— Я сам. Олег вже давно поїхав, а Дмитра після дев’ятої вечора бабуся за хвіртку не пускає.
— Тобі, бешкетнику, цього разу пощастило: на вранішньому сході баби одностайно дійшли висновку, що це скоїли якісь гастролери з Тростянця. Вночі наскочили на село, скосили всі троянди, а вранці відвезли до Сум на базар. Але знай, що шила в мішку не сховаєш. Твоя ж красуня з Ліщинівки? Ну так от, сусіди чи хтось інший ненароком помітять квіти. Вона ж їх у погребі не триматиме? От тоді готуйся. Вставай, вже сніданок холоне. Бабуся бідкається, що довго спиш.
Я полегшено зітхнув: гроза, начебто, має оминути мене. Впевнений, баба Сльозка не стане виставляти на поганьбище свою онучку. А от колайдер не йшов з голови. По-перше, чи такий він, яким бачив його уві сні? По-друге, чи далеко просунулись наукові дослідження нанотехнологів щодо маніпуляцій з минулим і майбутнім? От шкода, що не маю під рукою інету. Вчені всього світу ламають голови над проблемами, а вирішення спокійнісінько зберігається на моїй флешці. Нобелівський лауреат у тринадцять років! Оце так сюжет!