— Від’їжджаю через годину. Заїхав, щоб попрощатися.
— Так несподівано?
— Несподівано все розпочалося, несподівано й скінчилося.
— Неправда. Все продовжується. Ми будемо спілкуватися, писати одне одному ВКонтакті. А наступного літа постараємося з’їхатись усі до Ліщинівки. Хоча б на тиждень. Обіцяєш? — запитала Оксана.
— Обіцяю.
— Нас подружило тутешнє літо, а ти говорив «заслання». Пригадуєш?
— Так. Стільки пригод...
— До того ж яких!
В мене задзенькав мобільник: це батько нагадував, що мені вже час повертатися.
— Тато переживає. Сьогодні вранці приїхав. Він поспішає назад до Харкова.
— Як швидко все минуло. Не віриться. Чи зі мною все це було?
— Прощавай.
Оксана міцно мене обійняла.
— Прошу тебе, не ображайся, не тримай ні образи, ні зла. І не зникай, — прошепотіла вона.
— І ти також.
Я підійняв із землі велосипед, кисло посміхнувся, підморгнув на прощання і наліг на педалі.
Ось так скінчилося моє сільське літо. Наче сон чи якийсь фільм, після перегляду якого хочеться побути на самоті. Всю дорогу ми їхали мовчки.
Зате коли наш «Москвич» допхався до Харкова, настрій вмить змінився: я радів зустрічі з містом, як радіють довгоочікуваному побаченню зі старим другом.
Не в грошах щастя
Батько допоміг занести валізи, розігрів обід, наказав як слід відшкребтися в ванній і нікуди з квартири не ходити, доки мати не повернеться з роботи. Доки тато розігрівав обід і перекладав одяг з валізи в корзину для прання, я шаснув до кімнати й увімкнув комп.
Я з нетерпінням чекав, коли залишуся в квартирі один. Швидко, але без апетиту, проковтнув їжу й пообіцяв, що сам приберу зі столу та помию посуд.
Чи спершу зателефонувати Андрієві? Чи поринути у «Вікно»? Зрештою, зупинився на тому, що харківський період життя слід розпочинати з розмови з Андрієм. Слід домовитися про деталі нашого проекту під назвою «Спортпрогноз». Доки ми говорили, програма з флешки успішно перекочувала до комп’ютера. Чесно кажучи, я хвилювався: а раптом якісь фрагменти не збережуться? Що тоді? Цей процес був для мене таким самим, як для хірурга пересадка серця.
Гра, якою захопився Андрій, була стара як світ. У Харкові десятки букмекерських контор щодня приймають ставки від гравців на результати гри футбольних команд. Наприклад, за день чи за два до футбольного матчу «Металіст»-«Шахтар» потрібно заповнити спеціальний папірець, вказавши, хто стане переможцем, і внести щонайменше п’ять гривень. Вгадав — отримуй купу грошей, а не вгадав — плакали твої кревні. Крім того, виграші залежали ще від того, скільки грошей внесеш. Наприклад, ставиш дві гривні — в разі виграшу сума подвоюється, і отримуєш чотири. Ставиш сто — отримуєш двісті. Заробляє той, хто ризикує великими сумами. Звісно, що у нас з Андрієм ніяких заощаджень не було. Привабливішими для нас виглядали умови футбольного тоталізатора. І ось чому: маючи дві гривні за ставку, можна виграти (за умов правильно вгаданих результатів) до ста тисяч гривень. Сума виграшу коливається залежно від кількості зібраних грошей учасників розіграшу. Щоправда, тут ставки приймаються не щодня, як в букмекерських конторах, а, як правило, двічі на тиждень. Але куди нам поспішати? Відтепер весь світ біля наших ніг. Навіть круті гравці Лас-Вегаса безнадійно відстали від нас.
Старт гри ми запланували на завтра, бо наступний день приймання ставок мав бути аж у п’ятницю. Стільки чекати — нереально. Андрій сумнівався, мовляв, потрібно придивитися, поміркувати, послухати бувалих уболівальників. Але я таки переконав його. І застеріг, що не слід виставляти напоказ наше захоплення. В таких справах варто покладатися тільки на самого себе. Він неохоче погодився, але справедливо зауважив: «Як же ти будеш покладатися, коли ти ніколи не вболівав і знаєш назву тільки однієї команди — "Металіст", і то тільки тому, що на вулицях Харкова під час футбольних матчів з’являються фанати з пов’язками на головах і з шарфами на шиях, на яких написана назва команди?»
Що я мав йому відповісти?
Я часто позирав на годинник: необхідно встигнути все зробити до того, як батьки повернуться з роботи. Ще раз уважно переглянув умови ставок, перелік команд і, затиснувши в лівій руці цвях, відкрив «Вікно».
Програма працювала бездоганно. Хотілося детальніше ознайомитися з функціями програми, її можливостями, принципами дії, бо стільки часу минуло, а я про неї маю лише поверхове уявлення.