— Щ-о-о!
— Вперше в історії Мультивака комп’ютер повідомив, що він сам у небезпеці.
— Чому одразу не поставили мене до відома?
— Нечуваний випадок, сер, — викручувався Отмен, — і ми мусили розслідувати справу перш, ніж насмілилися викласти її в офіційному рапорті.
— Але Мультивак, звичайно, врятували? Його врятували?
— Ймовірність заподіяння шкоди впала нижче від чотирьох відсотків. Я чекаю на повідомлення.
— Пакет докторові Трамбулу, — сказав Бен Меннерс чоловікові на високому стільці, який чаклував над чимось схожим на панель керування стратосферним реактивним лайнером, але дуже збільшеним.
— Угу, Джіме, — сказав чоловік. — Проходь.
Бен глянув у свою інструкцію і поспішив далі. Зрештою, залишалося знайти маленький тумблер і перевести його в положення «ВНИЗ» тієї миті, коли одна з лампочок засвітиться червоним. Позад себе він почув збуджений голос, потім ще один, і раптом двоє чоловіків підхопили його під пахви. Ноги відірвалися від підлоги.
Один з двох сказав:
— Ходи з нами, хлопче!
Обличчя Алі Отмена не дуже розпогодилося від новин, хоч Галлімен і промовив з величезним полегшенням:
— Якщо хлопець у наших руках, то Мультивак у безпеці.
— До часу.
Галлімен приклав до чола тремтячу долоню.
— Що я пережив за ці півгодини! Можете собі уявити, що означав би вихід Мультивака з ладу бодай ненадовго? Урядова криза, крах економіки! Це означало б гірше спустошення, ніж… — він рвучко звів голову. — Що ви маєте на увазі своїм «до часу»?
— Хлопець, той Бен Меннерс, не мав жодного наміру заподіяти шкоду. Його і всю сім’ю Меннерсів треба звільнити, їм належить виплатити компенсацію за незаконне затримання. Він лише виконував вказівки Мультивака, щоб допомогти батькові, і вийшло на його. Батько звільнений.
— Зважте, що Мультивак наказав хлопцеві переставити тумблер за ситуації, коли згоріло б достатньо контурів, щоб їх ремонтувати цілий місяць. Вважаєте, що Мультивак міг пожертвувати собою заради блага однієї людини?
— Ще гірше, сер. Мультивак не лише дав такі настанови, а й вибрав сім’ю Меннерсів насамперед через те, що Бен Меннерс як дві краплі води схожий на одного з посильних доктора Трамбула, а отже, він міг зайти в Мультивак безборонно.
— Тобто як, вибрав сім’ю?
— Гаразд, хлопець ніколи не пішов би питатися у Мультивака, якби його батька не заарештували. Його батька ніколи б не заарештували, якби Мультивак не звинуватив його в намірах зруйнувати Мультивак. Власні дії Мультивака започаткували ланцюг подій, які ледь не призвели до руйнації Мультивака.
— Але ж тут брак будь-якого сенсу, — благально мовив Галлімен. Він відчув себе нікчемним і безпорадним, він фактично падав навколішки, благаючи Отмена, того, хто провів майже все життя своє на Мультиваку, повернути мир його душі.
Отмен миру не повертав.
— Оскільки мені відомо, — відказав він, — це перша Мультивакова спроба в цьому напрямку. В дечому задум непоганий. Мультивак правильно вибрав сім’ю. Він ретельно уникав розрізняти між батьком і сином, щоб збити нас зі сліду. Проте він у цій грі був ще дилетантом. Не зміг перебороти власний алгоритм, який змушував його повідомляти про зростання ймовірності власного руйнування у відповідь на кожен хибний наш крок. Не зміг уникнути запису відповіді, яку він дав хлопцеві. Він ще набереться досвіду — мабуть, навчиться обдурювати. Навчиться деякі факти приховувати, а ще деякі — забувати записувати. Відтепер кожна його порада може містити в собі зерна його саморуйнації. Ми ніколи не вгадаємо його намірів заздалегідь. І хоч які були б ми обережні, Мультивак, зрештою, доможеться успіху. Я гадаю, містере Галлімен, що ви будете останнім головою цієї установи.
Галлімен розлючено гупнув кулаком по письмовому столу.
— Але чому, чому, чому? Дідько б вас ухопив, чому? Що в ньому несправне? Хіба не можна полагодити?
— Не думаю, — відповів Отмен з лагідним розпачем, — ніколи раніше не замислювався. Не випадало нагоди, аж поки заварилася ця каша, але тепер, коли я розмірковую про все, мені здається, що до кінця шляху ми дійшли тому, що Мультивак занадто досконалий. Мультивак став такий складний, що вже реагує не як машина, а як жива істота.
— Ви з глузду з’їхали! А коли й ваша правда, то що?
— П’ятдесят з гаком років ми перекладали всі клопоти людства на Мультивака, на цю живу істоту. Ми просили його нами опікуватися, всіма разом і кожним зокрема. Ми просили його ввібрати в себе всі наші таємниці, ми просили його всотувати в себе все наше зло і боронити нас від нього. Всі ми несемо до нього свої клопоти, додаючи свою дещицю до його ноші. А тепер ми ще й плануємо накинути Мультивакові тягар людських хвороб.