Почувши про таке, ви, певне, зауважите: «Тепер ми вже визнаємо, що вільні асоціації детерміновані, а не довільні, як здавалося нам раніше. Це саме ми вважаємо за слушне й у випадку асоціацій, пов’язаних з елементами сновидь. Але не це нас непокоїть. Ви проголосили, що й асоціація, пов’язана з окремим елементом сновиддя, теж детермінована — через незнану нам психічну основу, яка підтримує саме той елемент. Проте це твердження видається нам недоведеним. Ми вже сподівалися, що нам доведуть, як асоціацію до певного елемента сновиддя зумовлює якийсь комплекс сновидця, але яка нам з цього користь? Це сприяє не розумінню сновидь, а, як і асоціативні експерименти, поглибленню наших знань про ті так звані комплекси. Тільки як це все пов’язане зі сновиддям?»
Ви маєте слушність, але недобачили одного істотного чинника — саме того, через який я відмовився починати виклад цього матеріалу з асоціативних експериментів. У цих експериментах ми довільно обираємо слово-подразник, яке й визначає реакцію. В такому разі реакція становить своєрідний посередник між тим словом-подразником і комплексом, пробудженим у піддослідного. В сновиддях слово-подразник замінене чимсь таким, що й саме породжене психічним життям сновидця, походить із якихось невідомих йому джерел, — тобто дуже ймовірно, що його можна вважати за «похідне від комплексу». Тому й немає нічого фантастичного в сподіванні, що навіть дальші асоціації, пов’язані з окремим елементом сновиддя, зумовлені не чим іншим, як тим самим комплексом, що зумовив і сам той елемент, і ці асоціації сприятимуть розкриттю згаданого комплексу.
Дозвольте мені на іншому прикладі показати, що у випадку зі сновиддям факти й справді відповідають нашим сподіванням. Забування власних назв — напрочуд удатний приклад того, що відбувається при аналізі сновидь, тільки в першому випадку це стосується однієї особи, а при тлумаченні сновидь — уже двох. Якщо я тимчасово забув якесь ім’я, в мене принаймні є впевненість, що я те ім’я, однак, знаю; такої впевненості щодо сновиддя можна набути тільки кружним шляхом через Бернгаймові експерименти. Але забуте і все ж відоме ім’я мені не доступне. Невдовзі досвід переконує мене, що, хоч як інтенсивно думати про забуте ім’я, це нічому не зараджує. Проте щоразу замість забутого імені мені може спасти на гадку якесь інше ім’я або навіть кілька імен. Тільки тоді, коли це інше ім’я виринає спонтанно, стає очевидною подібність цієї ситуації до ситуації при аналізі сновидь. Адже елемент сновиддя — не те, чого я шукаю, це тільки замінник чогось іншого — власне того, чого я не знаю, але хочу виявити з допомогою аналізу сновидь. Різниця знову-таки полягає тільки в тому, що при забуванні назв я чудово знаю, що назва-замінник — не та, яка мені потрібна, тоді як до такого уявлення про елемент сновиддя ми доходимо лише після тяжких зусиль. Тепер і при забуванні назв з’являється шлях, яким можна дістатися від назви-замінника до поки що прихованої правди — забутої назви. Якщо я скерую свою увагу на ту назву-замінник і шукатиму дальших, пов’язаних із нею асоціацій, то після довгих чи коротких блукань натраплю на забуту назву і при цьому з’ясую, що всі ті назви-замінники, які спонтанно спадали мені на гадку, певним чином пов’язані з забутою назвою, детерміновані нею.
Зараз я подам вам приклад такого аналізу. Одного дня я помітив, що не можу пригадати назви невеличкої країни на Рів’єрі, столиця якої — Монте-Карло. Це вкрай мене дратувало, але так воно сталось. Я почав пригадувати все, що знав про ту країну, думав про князя Альберта з дому Лузіньянів, про його шлюб, про його любов до підводних досліджень і взагалі про будь-що, чим я міг би скористатися, але ніщо мені не зараджувало. Тоді я полишив роздуми і замість утраченої назви став сподіватися інших, які спадали б мені на гадку. Вони не забарилися: саме Монте-Карло, далі П’ємонт, Албанія, Монтевідео, Коліко. Спершу мою увагу привернула Албанія, але її швидко заступило Монте-Негро,[16] мабуть, через протиставлення білого та чорного.
Потім я зауважив, що чотири з цих назв-замінників містять той самий склад «мон», і миттю пригадав забуте слово, вигукнувши: «Монако!» Отже, назви-замінники й справді походять від забутої: чотири перші — від першого складу, а остання відтворює послідовність складів і кінцевий склад у повній формі. Крім того, я легко з’ясував, що саме тимчасово відібрало в мене ту назву: Монако — це італійська назва міста Мюнхен, і саме думки, пов’язані з цим містом, створили перешкоду, якої не могла здолати моя пам’ять.