Проте це не єдина архаїчна риса сновидь. Усі ви, звичайно, знаєте з досвіду про таке дивовижне явище, як дитяча амнезія. Під ним я розумію те, що перші роки життя — до п’ятого, шостого, а то й восьмого року — не полишають таких слідів у пам’яті, як пізніші переживання. Є, правда, окремі індивіди, що можуть похвалитися неперервною низкою спогадів від раннього дитинства донині, але незмірно більше протилежних випадків, коли наявна прогалина в пам’яті. Гадаю, людина ще не досить чудується цьому фактові. Дворічна дитина вже добре розмовляє, а невдовзі виявляє здатність орієнтуватись у складних психічних ситуаціях, говорить речі, які їй повторюють згодом через багато років, але які вона сама вже забула. Причому пам’ять у ранньому дитинстві найкраща, бо не така переобтяжена, як у пізніші роки. Крім того, немає ніяких підстав вважати функцію пам’яті за надто високу чи складну форму психічної діяльності; навпаки, добру пам’ять можна виявити в людей, чий інтелектуальний рівень дуже низький.
Проте я мушу звернути вашу увагу на другу особливість, яка спирається на першу: з того забуття, що огортає перші дитячі роки, виринають окремі добре збережені спогади, переважно у формі пластичних образів, які самі по собі не пояснюють такого збереження. З матеріалом вражень, яких ми зазнаємо протягом дальшого життя, наша пам’ять поводиться вибірково. Щось важливе вона залишає, неістотне відкидає. Але зі збереженими дитячими спогадами все по-іншому. Вони не конче відповідають важливим подіям дитячих літ, навіть таким, що мали видаватися б важливими самій дитині. Часто вони такі незначні й самі по собі нікчемні, що ми лише здивовано запитуємо себе, чому саме ці подробиці уникли забуття. З допомогою аналізу я сам спробував розгадати загадку дитячої амнезії та уривків спогадів, які пробивають її запону, і дійшов висновку, що навіть у дітей лишається в спогадах тільки важливе. Проте завдяки вже знайомому вам процесові згущення, а надто завдяки зсувові це важливе репрезентоване в спогадах як щось інше і вже видається неважливим. Тому ці дитячі спогади я назвав прихованими спогадами; спираючись на ґрунтовний аналіз, з них можна виснувати все забуте.
При психоаналітичному лікуванні досить часто виникає потреба заповнити прогалину в інфантильних спогадах, і, якщо лікування взагалі певною мірою успішне, тобто дуже часто, ми спромагаємося знову виявити зміст тих перших дитячих літ, давно закритих пеленою забуття. Ті враження насправді ніколи й не забувалися, вони лише стали неприступні, латентні, перейшли в царину неусвідомленого. Але іноді вони спонтанно виринають із неусвідомленого, і трапляється це у зв’язку з сновиддями. Очевидно, процес сновиддя знає, як відшукати шлях до тих латентних, інфантильних переживань. Чимало чудових ілюстрацій цього твердження можна знайти в психоаналітичній літературі, і мені теж під силу зробити такий внесок. Одного разу за певних обставин мені приснилась особа, яка вочевидь чимсь прислужилася мені і яку я виразно бачив перед собою. Це був невисокий, гладкий, одноокий чоловік із головою, яка вгрузала в плечі. З контексту я зрозумів, що то лікар. На щастя, моя мати ще жила і я міг запитати в неї, яким на вигляд був лікар у тій місцевості, де я народився і звідки я виїхав у трирічному віці; тож дізнався, що він був одноокий, гладкий, невисокий, із головою, яка вгрузала в плечі, почув я й про вже забутий випадок, коли він лікував мене. Таке використання забутого матеріалу перших дитячих літ становить, отже, ще одну архаїчну рису сновидь.
Ця інформація стосується й ще однієї загадки, яку ми досі вважали за нерозв’язну. Пригадуєте, з яким подивом ми сприйняли відкриття, що збудниками сновидь є відверто лихі і надміру сексуальні бажання, через що й виникає потреба в цензурі та перекрученні сновидь? Якщо таке сновиддя розтлумачити сновидцеві, той за найсприятливіших обставин — тобто, коли не заперечує самого тлумачення, — усе ж матиме цілковите право запитати, звідки в нього беруться такі бажання, бо вони чужі йому, він відчуває зовсім протилежне. Нам не треба вагатися з відповіддю, звідки вони походять. Ці лихі бажання походять із минулого, часто з дуже недалекої минувшини. Можна довести, що колись сновидець знав і усвідомлював їх, дарма що сьогодні вже не знає. Жінка, чий сон означає, що свою єдину нині сімнадцятирічну доньку вона хоче бачити мертвою, з нашою допомогою виявляє, що колись і справді плекала таке бажання.[27]. Дитина народилась у нещасливому шлюбі, який скоро розпався. Ще носячи дитину в утробі, жінка одного разу після лютої сварки з чоловіком у нападі шаленства стала бити себе кулаками по животу, щоб занапастити дитину. Як і чимало матерів, які тепер ніжно, а то й занадто ніжно люблять своїх дітей, вона неохоче зачала і при цьому бажала, щоб життя в її лоні не розвивалося; ба більше, це бажання вряди-годи оберталось у різні, на щастя нешкідливі, вчинки. Отже, таке загадкове згодом бажання смерті любій істоті походить з перших зародків почувань до неї.
27
Це сновиддя є і в «Traumdeutung» (1900 а; Studienausgabe, Bd. 2, S. 169 f.), де про дівчину тричі сказано, що вона «п’ятнадцятирічна». «Сімнадцять» замість «п’ятнадцяти» з’явилося в німецькому виданні, либонь, унаслідок друкарської помилки