Выбрать главу

Нещодавно ми вже тлумачили цілу низку сновидь, проте нітрохи не брали до уваги справдження бажань. Я переконаний, що у вас при моїх поясненнях не раз проривалося запитання: «Де ж поділося це справдження бажань, яке нібито становить мету роботи сновиддя?» Це питання дуже важливе: саме його раз по раз підносять наші критики-дилетанти. Як ви знаєте, людство інстинктивно борониться проти всяких інтелектуальних новацій. Один зі способів такої оборони полягає в тому, що новацію миттю якомога применшують і, де можна, зводять до одного афористичного вислову. Для нового вчення про сновиддя цим афористичним висловом стало «справдження бажань». Дилетант запитує: «Де справдження бажань?» Тільки-но почувши, що сновиддя має бути справдженням бажань, дилетанти запитують і, ще не закінчивши питати, відповідають заперечно. Вони зразу пригадують незліченні власні сновиддя, в яких їм доводилось відчувати всілякі прикрощі — аж до смертельного жаху, — тож це твердження психоаналітичної теорії сновидь видається їм просто неймовірним. Було б легко відповісти, що в перекручених сновиддях справдження бажань виявляється не безпосередньо, спершу його треба відшукати, а пошуки будуть успішні лише після того, як витлумачити сновиддя. Ми знаємо також, що бажання, які лежать в основі перекрученого сновиддя, — це заборонені, відтручені цензурою бажання, наявність яких стала причиною самого перекручення, приводом до цензурного втручання. Але критикам-дилетантам нелегко втовкмачити, що до інтерпретації сновиддя нема чого й запитувати про справдження бажань. Вони щоразу забувають про це. По суті, їхнє неприхильне ставлення до теорії справдження бажань — не що інше, як наслідок дії цензури сновидь, що спонукала поставити замість справжнього бажання замінник як результат відхилення тих цензурованих сновидних бажань.

Звичайно, ми відчуваємо потребу пояснити й те, чому існує так багато сновидь із неприємним змістом, а надто сновиддя, де є страх. Тут ми вперше стикаємось із проблемою афекту в сновидді, що заслуговує на самостійне дослідження, до якого, на жаль, ми не можемо взятись. Якщо сновиддя — справдження бажань, прикрих відчуттів у сновидді не повинно бути; тут, здається, критики-дилетанти мають слушність. Проте питання ускладнюють три додаткові міркування, про які ті критики не подумали.

По-перше: може статися, що роботі сновиддя не пощастить створити цілковите справдження бажань, тож частина прикрих почувань із думок сновиддя зостанеться і в явному сновидді. Тоді аналіз мав би показати, що ці думки сновиддя були ще прикріші, ніж на них збудоване сновиддя. Це мало б підтверджуватися щоразу. Тоді б ми припустили, що робота сновиддя не досягла своєї мети, як не досяг мети — погамування спраги — і сон про пиття води, спричинений нестачею води. Людина й далі відчуває спрагу і змушена прокидатись, щоб напитися. Але все-таки це справжнісіньке сновиддя, з властивої йому природи воно нічого не втратило, і тому ми повинні сказати: «Ut desint vires, tamen est laudanda voluntas».[29].

Принаймні ясний і певний намір лишається гідним похвали. Такі випадки невдач аж ніяк не рідкісні, і одна з їхніх причин полягає в тому, що роботі сновиддя набагато важче змінити природу афекту, ніж зміст; часто-­густо афекти вельми непоступливі, тож і стається так, що прикрий зміст сновидних думок перетворюється у справдження бажань, а прикрий афект зостається без змін. У таких сновиддях афект нітрохи не пасує до змісту, що й дає нашим критикам змогу казати, ніби сновиддя таке далеке від справдження бажань, що в ньому навіть безневинний зміст може бути пов’язаний із прикрими відчуттями. На це твердження з боку невігласів ми відповімо, що саме в таких сновиддях робота сновиддя найвиразніше засвідчує тенденцію до справдження бажань, бо тут вона постає ізольовано. Критики хиблять через те, що той, хто не знає неврозів, гадає, ніби між змістом та афектом існує тісніший внутрішній зв’язок, ніж насправді, й тому не розуміє, що зміст може змінитися, тоді як супровідний йому афект зостанеться тим самим.

вернуться

29

«Сили коли не стає, все ж годиться уславити волю». Ovid, Briefe aus der Verbannung, III, 4, 79