Спроби тлумачення, що їх ґрунтують ці автори на всій сукупності описаних прикладів, зовсім незадовільні. Вони вважають, ніби звуки та склади одного слова мають неоднакову вартість, тож іннервація більш вартісних елементів може порушити іннервацію менш вартісних. Причому автори цілковито спираються на самі по собі не такі вже й часті випередження та відлуння; при інших різновидах мовних похибок вони навіть не згадують звукових пріоритетів, якщо ті взагалі існують. А все ж найчастіше людина хибить словом тоді, коли замість одного слова вимовляє інше, дуже до нього подібне, і вже самої цієї подібності, на думку загалу, досить, аби пояснити похибку. Наприклад, професор під час вступної лекції каже: «Я не згоден (не годен) навіть оцінити заслуги мого вельмишановного попередника». Або інший професор: «У жіночих статевих органах, попри численні спокуси... Перепрошую: спостереження...»[3]
Найпоширеніший і найочевидніший різновид словесної похибки такий: людина каже цілком протилежне тому, що намірялася висловити. Це явище, звісно, не пов’язане ані з відносною вагою окремих звуків, ані з впливом певних звукосполучень, і, надолужуючи брак пояснень, посилаються на глибинний внутрішній логічний зв’язок протилежностей, тісно поєднаних між собою психологічними асоціаціями. Є для цього й історичні приклади: один з голів нашої палати депутатів якось відкрив засідання отакими словами: «Шановні панове, я бачу, що кворум уже є, і тому оголошую засідання закритим».
Не менш підступними, ніж зв’язок протилежностей, можуть виявитись якісь інші поширені асоціації, що за певних обставин іноді вискакують несподівано й недоречно. Приміром, розповідають, що на весільному бенкеті з приводу шлюбу сина Г. Гельмгольца з донькою відомого винахідника й промислового магната В. Сіменса уславленому фізіологові Дюбуа-Реймонові доручили виголосити вітальну промову. Свій безперечно блискучий тост він закінчив отакими словами: «Тож нехай живе нова фірма: “Сіменс і … Гальске”!» Зрозуміло, що то була назва старої фірми. Розміщення поряд цих двох імен було для берлінця не менш звичним, ніж для віденця поєднання прізвищ Рідель і Бойтель.
Отже, до ієрархії звуків і схожості слів слід додати ще і вплив словесних асоціацій. Але й на цьому ще не кінець. У певній низці випадків пояснити спостережувані мовні похибки можна, здається, лише тоді, коли взяти до уваги попередню фразу — вимовлену чи тільки помислену. Тобто перед нами знову постає відлуння, як його описав Мерінґер, тільки тут воно діє на більшій відстані. Проте мушу признатись, що загалом у мене таке враження, ніби ми тепер якнайдалі відійшли від розуміння мовних похибок!
І все-таки мені здається, ніби я не помилюсь, коли скажу, що, прослухавши цей матеріал про дослідження похибок, усі ми ще й по-іншому сприйняли подані приклади, і на цьому іншому сприйнятті варто зупинитися докладніше. Ми вивчали умови, за яких узагалі стаються мовні похибки, потім чинники, що впливають на різний характер перекручень у самій похибці, але до ефекту, який справляє похибка сама по собі, не беручи до уваги причин її виникнення, навіть не підступали. Взявшись і за це, ми, врешті, будемо змушені наважитись і визнати, що в окремих випадках мовна похибка має певний сенс. Що це означає — «певний сенс»? Гаразд, це означає, що ефект мовної похибки такий, що вона, можливо, має право на те, щоб її вважали за повновартісний психічний акт, який прагне задовольнити власні цілі; розуміли як дію, що має певний зміст і значення. Досі ми вели мову про похибки, але тепер видається, ніби сама та похибка — іноді цілком правильна дія, що заступає іншу дію, — ту, яку сподівались або намірялись виконати.
Цей сенс, притаманний самій похибці, в окремих випадках видається цілком зрозумілим і ясним. Коли голова, провадячи засідання палати депутатів, уже першими своїми словами закриває його замість відкрити, ми, знаючи всі обставини, за яких скоєно мовну похибку, схильні вважати, що ця помилка сповнена сенсу. Голова не сподівався добра від засідання і був би радий одразу ж і закрити його. Знайти тут сенс, тобто розкрити значення мовної похибки, для нас зовсім не важко. Або коли одна дама, ніби захоплюючись, каже товаришці: «Ох, який у вас чарівний новий капелюшок, — ви самі його так гарно одоробили?» замість «оздобили», то ніяка наука в світі не завадить нам витлумачити цю похибку як вислів: «Не капелюшок, а справжнє одоробло». Або коли інша дама, відома як натура енергійна, розповідає: «Мій чоловік запитав у лікаря, якої дієти йому дотримуватись, але лікар відповів, що йому дієта непотрібна, він може їсти і пити все, що я хочу», то ця мовна похибка незаперечно свідчить про наявність у жінки досить послідовної програми.