Відмінність нашого соціального підходу від біологічного підходу Фройда має особливе значення в контексті проблем характерології[173]. Фройд, а слідом за ним на основі його відкриттів Абрагам[174], Джонс[175] та інші вважали, що немовля відчуває насолоду в так званих ерогенних зонах (рот та анус) у зв’язку з процесами годування та дефекації і що в результаті надмірної стимуляції чи фрустрації або через вроджену підвищену чутливість ці ерогенні зони зберігають свій хтивий[176] характер і в наступні роки, коли за умови нормального розвитку генітальна зона має стати головною. Припускається, що така фіксація на догенітальному рівні веде до сублімацій і формування комплексу реакцій, що стають частиною структури характеру. Наприклад, особа може мати прагнення до збирання грошей або будь-яких інших об’єктів, бо сублімує підсвідоме бажання затримати свій кал. Або людина може очікувати на отримання всього від когось іншого, а не від власних зусиль, тому що нею керує підсвідоме бажання, щоб її годували, яке сублімується в бажання отримувати допомогу, знання тощо.
Спостереження Фройда мають велике значення, але він дав їм хибне пояснення. Він правильно збагнув пристрасну й ірраціональну природу «оральних» та «анальних» рис у структурі характеру особистості. Він також зрозумів, що такі прагнення проникають до всіх сфер індивіда — до його сексуального, емоційного й інтелектуального життя, і що в такий спосіб вони забарвлюють усю його діяльність. Однак він помилково інтерпретував причинно-наслідковий зв’язок між ерогенними зонами та рисами характеру, помінявши місцями причину й наслідок. Бажання отримувати все, що людина хоче мати, — любов, захист, знання, матеріальні блага — пасивне, ззовні розвивається в характері дитини як реакція на її досвід взаємодії з іншими. Якщо в цьому досвіді її відчуття власної сили підривається страхом, якщо її ініціатива та впевненість у собі паралізуються, якщо в ній розвивається, а потім пригнічується ворожість, і якщо при цьому її батько або мати пропонує свою любов і турботу лише за умови підпорядкування, то таке поєднання призводить до установки, за якої дитина відмовляється від активного опанування світу і спрямовує свою енергію на якесь зовнішнє джерело, від якого вона очікує реалізації всіх бажань. Така установка набуває настільки пристрасного характеру через те, що саме такий вид вимоги стає єдиним для людини способом принаймні спробувати задовольнити бажання. Те, що такі люди часто бачать уві сні, як їх годують, дають їм груди тощо, пояснюється тим фактом, що рот більше, ніж будь-який інший орган, підходить для вираження рецептивної установки. Але оральні відчуття є не причиною цієї установки, а її вираженням мовою тіла.
Те саме стосується й «анальної» особистості, яка на основі життєвого досвіду більше ухиляється від інших людей, ніж особистість «оральна», прагне до безпеки перетворенням себе на замкнену, самодостатню систему й відчуває любов чи будь-яку іншу спрямовану назовні прихильність як загрозу власній безпеці. Справді, у багатьох випадках ці установки вперше розвиваються у зв’язку з годуванням або випорожненням, які в ранньому дитинстві є головними видами діяльності, а також головною сферою, у якій проявляється любов або пригнічення з боку батьків та, відповідно, дружелюбність чи непокора з боку дитини. Проте надмірна стимуляція або фрустрація у зв’язку з ерогенними зонами сама собою не призводить до закріплення таких установок у структурі характеру людини. Хоча дитина й має певні відчуття задоволення, пов’язані з годуванням або випорожненням, ці відчуття не такі й важливі для розвитку вдачі, якщо тільки вони не є — на фізіологічному рівні — установкою, що корениться в самій структурі характеру особистості.
173
Зокрема, у деяких перекладах цієї праці оригінальний термін Фромма
174
Карл Абрагам (1877–1925), німецький психоаналітик, колега й друг Фройда, який зробив значний внесок у розвиток психоаналізу; досліджував вплив сексуальності дитини на розвиток характеру і на психічні захворювання.
175
Альфред Ернест Джонс (1879–1958) — один із перших англомовних психоаналітиків, учень Фройда, його друг і в подальшому біограф, засновник Британського психоаналітичного товариства; досліджував ранні стадії психічного розвитку людини, структуру й розвиток супер-его тощо.
176
В оригіналі вжито термін