Значні зміни в психологічній атмосфері також супроводжували економічний розвиток капіталізму. Ближче до кінця доби Середньовіччя життя вже насичувалося духом неспокою. Постало поняття часу в сучасному його розумінні. Хвилини набували цінності. Симптомом нового відчуття часу став той факт, що в Нюрнбергу куранти почали відбивати чверті години саме в XVI столітті[48]. Занадто велика кількість свят стала здаватися лихом. Час зробився дуже цінним, і людина почала відчувати: його не слід витрачати на таке, що не дає користі. Праця дедалі більше перетворювалася на найвищу цінність. Виникло нове ставлення до роботи — таке вимогливе, що поміж середнього класу з’явилося обурення з приводу економічної неефективності церковних установ. Ордени ченців-жебраків почали зневажатись як непродуктивні, а отже, як аморальні.
Сама ідея продуктивності взяла роль однієї з найвищих моральних цінностей. Тож прагнення до багатства й матеріального успіху стало всеохопною пристрастю. Проповідник Мартін Бутцер говорив: «Увесь світ довкола шукає якихось занять, що дають найбільшу вигоду. Ніхто не хоче вивчати науки й мистецтва, віддавши перевагу ницій ручній праці. Усі розумні голови, наділені Господом здібностями до шляхетніших наук, захоплені комерцією, яка в наші дні насичена безчестям настільки, що стала останньою справою, якою могла б займатися гідна людина»[49].
Один важливий наслідок описаних нами економічних змін стосувався кожного. Середньовічна соціальна система була зруйнована, а разом з нею й стабільність і відносна безпека, які пропонувались індивіду. Тепер, із початком капіталізму, усі суспільні класи почали рухатися. Не існувало більше певного місця в економічній структурі, яке можна було б вважати природним і безперечним. Індивід був залишений напризволяще; усе тепер залежало від власних зусиль, а не від гарантій його традиційного статусу.
Однак на різні класи ці процеси впливали по-різному. Для міської бідноти — робітників і підмайстрів — це означало збільшення експлуатації та ще більшу бідність; для селян — посилення економічного й особистого гніту; для нижчих прошарків шляхти — теж розорення, хоч і в іншому плані. Для цих класів новий перебіг подій означав істотне погіршення, проте у випадку міського середнього класу ситуація була значно складнішою. Ми вже говорили про посилення диференціації всередині середнього класу. Переважна його частина опинялись у дедалі гіршому становищі. Ремісникам і дрібним торговцям довелося зіштовхнутися з великою силою монополістів або просто багатих конкурентів, тож зберігати незалежність їм було дедалі важче. Часто їм доводилося боротись проти незрівнянно потужніших сил, і для більшості ця боротьба була запеклою і безнадійною. Інші представники середнього класу були успішнішими й брали участь у загальному підйомі капіталізму, який набирав сил. Проте навіть для цих людей, яким пощастило більше, чимраз значніша роль капіталу, ринку й конкуренції змінила їхнє становище на невизначене, ізольоване і тривожне.
Той факт, що капітал набув вирішальної ролі, означав, що надособистісна сила визначала економічну, а отже, й особисту долю людей. Капітал «перестав бути слугою і перетворився на господаря. Здобувши окреме й незалежне існування, він привласнив право старшого партнера диктувати закони економічної організації відповідно до своїх безапеляційних вимог»[50].
Нова функція ринку мала подібний ефект. Середньовічний ринок був порівняно малим, його функції легко усвідомлювалися: він напряму встановлював чіткі та зрозумілі відносини між попитом і пропозицією. Виробник приблизно знав, скільки виробляти, і міг бути майже впевненим, що продасть свої вироби за належною ціною. Відтепер же доводилося виробляти для ринку, який постійно збільшувався, тож визначити можливості збуту заздалегідь ніхто не міг. Тому просто випускати хороші товари було вже замало. Хоча якість і залишалась однією з умов збуту продукції, непередбачувані закони ринку визначали тепер, з яким прибутком продадуть продукцію і чи продадуть її взагалі. Механізми дії нового ринку, здавалося б, відображають доктрину Кальвіна про визначення наперед, яка вчить, що людина мусить докладати всіх зусиль, щоб бути хорошою, проте врятується вона чи ні — було вирішено ще до її народження. Базарний день перетворився на судний день для плодів людської праці.