Під час дослідження психологічного значення релігійної чи політичної доктрини необхідно насамперед мати на увазі, що психологічний аналіз жодним чином не займається питаннями істинності досліджуваних доктрин. На це питання можна дати відповідь лише в категоріях логічної структури самого питання. Аналіз психологічних мотивів, що стоять за певними доктринами чи ідеями, у жодному разі не замінять судження про обґрунтованість доктрини, про її сильні або слабкі сторони, хоча такі міркування і можуть підвести до кращого розуміння справжнього сенсу доктрини й тим самим вплинути на оцінку цієї доктрини.
Що може показати психологічний аналіз доктрин, то це суб’єктивні мотиви, завдяки яким людина починає усвідомлювати будь-які проблеми і які змушують її шукати відповіді в певному напрямку. Будь-яка думка, істинна чи помилкова, якщо вона, звісно, є чимось більшим, ніж поверховою згодою із загальноприйнятими ідеями, мотивується суб’єктивними потребами та інтересами людини, у якої вона виникла. Інколи трапляється так, що ці інтереси пов’язані з розкриттям істини, а буває й навпаки. Проте в обох випадках психологічні мотиви є істотним стимулом дійти певних висновків. Ми можемо піти ще далі та стверджувати, що ідеї, які не кореняться в потужних потребах особистості, вкрай мало впливатимуть на вчинки людини й на все її життя.
Коли ми аналізуємо релігійні або політичні доктрини на предмет їх психологічного значення, то маємо розрізняти дві проблеми. Можна вивчати склад характеру індивіда, який створив нове вчення, і намагатися зрозуміти, які саме риси визначали напрямок його думок. Конкретно це означає, що нам потрібно проаналізувати структуру особистості Лютера й Кальвіна для того, щоб виявити, які риси характеру цих людей спонукали їх дійти певних висновків і сформулювати певні доктрини. Інша проблема — дослідження психологічних мотивів не творців учення, а тієї соціальної групи, до якої це вчення апелює. Вплив будь-якої доктрини чи ідеї залежить від того, наскільки вона відповідає психології людей, яким адресується. Тільки ті ідеї, що дають відповіді на нагальні психологічні потреби певних соціальних груп, можуть стати активним рушієм історії.
Звісно, обидві проблеми — психологія вождя і психологія його послідовників — тісно пов’язані між собою. Якщо ті самі ідеї викликають у них відгук, то структура їх характеру має бути подібною за важливими аспектами. Окрім таких факторів, як таланти лідера думати й діяти, склад його характеру яскраво й більш чітко ілюструватиме риси вдачі тих, до кого звернене його вчення. Він може чіткіше і ясніше сформулювати певні ідеї, до сприйняття яких його послідовники вже підготовлені психологічно. Той факт, що в особистості лідера виразніше проявляються риси характеру його адептів, можливо, є наслідком однієї з двох причин або й поєднанням їх. По-перше, його соціальний стан може типово відображати ті умови життя, які формують особистість представників цілої групи. По-друге, випадкові обставини його виховання й особистого досвіду можуть виразно розвинути в лідера ті риси характеру, які в самої соціальної групи виникають як наслідок її суспільного становища.
У нашому аналізі психологічного значення доктрин протестантства й кальвінізму ми не обговорюємо особистості Лютера й Кальвіна, а розглядаємо психологічну ситуацію в тих суспільних класах, до яких зверталися їхні ідеї. Перш ніж перейти до теології Лютера, я хочу лише згадати, що сам він як особистість був типовим представником «авторитарного характеру», який буде описано далі. Вихований надзвичайно суворим батьком, не зазнавши в дитинстві ні любові, ні почуття впевненості, він усе життя демонстрував абмівалентне ставлення до влади: ненавидів її, повставав проти неї, але водночас захоплювався нею і був схильний їй підкорятися. Протягом усього його життя була одна влада, яку він ненавидів, та інша, якій він поклонявся — у юності це були батько й монастирські наставники, пізніше — папа та князі. Він був сповнений почуття самотності, безсилля, люті й водночас пристрасно прагнув панувати. Його роздирали сумніви, як це буває з людиною компульсивного[52] характеру, яка перебуває в постійному пошуку чогось, що могло б надати їй почуття внутрішньої впевненості, позбавити її цих мук вагання. Він ненавидів інших, особливо «чернь», ненавидів себе, ненавидів життя, і з цієї ненависті виросло палке й відчайдушне прагнення, щоб його любили. Усе його життя минуло в безперервних сумнівах, у внутрішній ізоляції; на цьому особистому ґрунті він і зміг стати провідником тих соціальних груп, які перебували в такому самому психологічному стані.
52
Ужите в оригіналі слово