З іншого боку, серед нижчих класів, міської бідноти, а надто селянства, пошук нової свободи збуджував палку надію покінчити з дедалі більшим економічним і особистим пригніченням. Втрачати їм не було чого, а здобути вони могли багато. Їх цікавили не стільки догматичні тонкощі, скільки фундаментальні принципи Біблії: братерство і справедливість. Їхні надії активно проявилися в низці політичних повстань і в релігійних рухах, що відрізнялися безкомпромісним духом раннього християнства.
Однак нас найбільше цікавить реакція середнього класу. Зростання капіталізму, хоч і сприяло розвитку його незалежності й ініціативності, та все ж в основному становило загрозу для цього класу. На початку XVI століття індивід, що належав до середнього класу, мало що виграв від нової свободи, у якій йому важко було знайти снагу чи впевненість. Свобода принесла йому більше ізоляції та безсилля, ніж сили і впевненості. Крім того, він був обурений розкішшю та владою багатіїв, у тому числі й представників вищих рангів римської церкви. У протестантизмі знайшли своє вираження ці почуття власної нікчемності та незгоди: протестантизм зруйнував віру в безумовну любов Бога, навчав людину презирства та недовіри до себе й інших, перетворив людину з мети на засіб, капітулював перед світською владою, відмовившись від ідеї, що наявна влада не повинна суперечити принципам моралі, тож він виправдовував будь-яку владу самим фактом її існування. Таким чином, протестантизм відмовився від основних елементів юдейсько-християнської традиції. Його доктрини так зображували людину, Бога і світ, що нові почуття безсилля й ницості здавалися природними, і складалося враження, ніби вони походять із незмінних рис людини, ніби вона мусить усе це відчувати.
Отже, нові релігійні вчення не тільки відображали почуття пересічного представника середнього класу, але й шляхом раціоналізації та систематизації ще й посилювали їх. Водночас вони робили щось більше: ці доктрини вказували індивіду шлях до подолання тривоги. Вони вчили, що (після повного визнання власної неспроможності й порочності своєї природи), проголосивши справою всього життя спокуту гріхів через повне самоприниження в поєднанні з невпинним та богоугодним зусиллям, людина може подолати сумніви і тривогу; що суцільною покорою вона заслужить любов Бога й таким чином бодай сподіватиметься опинитися серед тих, кого Господь вирішив урятувати. Протестантство стало відповіддю на духовні запити переляканого, відірваного від свого коріння, ізольованого індивіда, якому необхідно було зорієнтуватися в новому світі та знайти в ньому власне місце.
Нова структура характеру особистості, що виникла з економічних і соціальних змін і посилилася новими релігійними доктринами, своєю чергою перетворилася на важливий чинник у формуванні подальшого суспільного й економічного розвитку. Ці нові людські риси: компульсивне прагнення до праці, пристрасть до ощадливості, готовність перетворити своє життя на знаряддя для досягнення цілей якоїсь зовнішньої сили, аскетизм і глибоке відчуття обов’язку, — у капіталістичному суспільстві стали продуктивними силами, без яких сучасний економічний і соціальний розвиток є просто немислимим. Вони були тими специфічними формами, в яких утілилась людська енергія, що перетворилася на одну з продуктивних сил соціального процесу. Чинити щось відповідно до нових рис характеру було вигідно з точки зору економічної необхідності; водночас це давало і психологічне задоволення, оскільки такі вчинки відповідали й запитам особистості нового типу. Якщо спробувати пояснити цей принцип у загальніших категоріях, то можна сказати так: соціальний процес, визначаючи спосіб життя індивіда, тобто його ставлення до інших людей і праці, формує і змінює його характер; нові ідеології — релігійні, філософські або політичні — є результатами нової структури характеру й апелюють до неї ж, тим самим посилюючи та стабілізуючи її; знову сформована структура характеру своєю чергою стає важливим фактором подальшого економічного розвитку та впливає на соціальний процес; хоча спершу такі риси характеру виникли як реакція на загрозу з боку нових економічних потужностей, з часом вони самі стали продуктивною силою, що сприяла та посилювала економічний розвиток[86].
86
Детальніший розгляд взаємодії соціоекономічних, ідеологічних і психологічних факторів подано в Додатку.