Багатьом садизм здається меншою загадкою, ніж мазохізм. Те, що людина хоче завдати болю іншим чи підібгати їх під себе, традиційно вважалося хоч і не чимось «хорошим», проте цілком природним. Гоббс вважав «загальною схильністю всього людського роду» існування «вічного й безперервного прагнення дедалі більшої влади, що триває до самої смерті»[98]. Ця жага влади не видавалася йому чимось демонічним, а була цілком раціональним наслідком людського прагнення до насолоди й безпеки. Від Гоббса й до Гітлера, який бачить у прагненні до панування логічний результат біологічно обумовленої боротьби за існування, жага влади вважалася частиною природи людини, що, відповідно, є очевидним і не потребує жодних пояснень. Проте мазохістські нахили, спрямовані проти себе, видаються загадкою. Як збагнути те, що люди прагнуть принизити себе, послабити, заподіяти собі шкоду, та ще й отримують від цього задоволення? Чи не суперечить явище мазохізму всьому нашому уявленню про психічне життя людини як таке, що спрямоване, як і передбачається, до насолоди й самозбереження? Як пояснити, що деяких людей приваблює те, чого всі ми так заповзято намагаємося позбутися: болю й страждання?
Проте існує явище, яке доводить, що страждання і слабкість можуть бути метою людських прагнень, — це мазохістська перверзія. Тут ми виявляємо, що люди цілком свідомо хочуть страждати в той чи інший спосіб і насолоджуються своїм стражданням. При мазохістській перверзії людина, наприклад, відчуває статеве збудження, коли інша людина завдає їй болю, але це не єдина форма мазохістського збочення; часто люди шукають не фізичного болю як такого, а збудження й задоволення, що зумовлюються станом фізичної слабкості й безпорадності. Нерідко мазохісту потрібна лише слабкість «моральна», щоб із ним поводилися чи розмовляли, як з маленькою дитиною, або щоб його будь-яким чином принижували та ображали. У садистській перверзії задоволення досягається за допомогою відповідних механізмів, тобто через завдавання іншій людині фізичного болю, заковування у кайдани чи зв’язування мотузками, або ж через приниження учинком чи словом.
Мазохістська перверзія зі свідомою і навмисною насолодою від приниження чи болю привернула увагу психологів і письменників раніше, ніж мазохістський характер (або моральний мазохізм). Однак із плином часу стало зрозуміло, що сексуальне збочення й описані нами мазохістські тенденції дуже близькі, а також те, що обидва типи мазохізму — по суті, те саме явище.
Деякі психологи вважали, що якщо існують люди, які хочуть підкорятись і страждати, то має бути і якийсь «інстинкт», спрямований саме до цієї мети. Соціологи, приміром Фіркланд, дійшли того ж висновку. Першим, хто спробував дати цьому явищу глибше теоретичне пояснення, був Фройд. Спочатку він думав, що садомазохізм в основі своїй є явищем сексуальним. Спостерігаючи за садистсько-мазохістськими проявами у маленьких дітей, він припустив, що садомазохізм є «частковим спонуканням»[99], який регулярно трапляється в процесі становлення сексуального інстинкту. Він вважав, що садистсько-мазохістські тенденції в дорослих зумовлені затримкою психосексуального розвитку людини на ранньому рівні або подальшою регресією до цього рівня. Пізніше для Фройда стало зрозумілішим значення тих явищ, які він назвав моральним мазохізмом — прагнень страждати не фізично, а душевно. Він також підкреслював той факт, що мазохістські й садистські тенденції завжди ідуть разом, попри їхню, на перший погляд, протилежність. Проте з часом він змінив своє тлумачення феномену мазохізму. Припустивши існування біологічно обумовленої тенденції до руйнування, що може бути спрямована проти інших або проти себе самого, Фройд запропонував розглядати мазохізм як продукт так званого інстинкту смерті. На основі цього він припустив, що цей інстинкт смерті, який не піддається прямому спостереженню, амальгамується зі статевим інстинктом і в цьому поєднанні проявляється у вигляді мазохізму, якщо це поєднання спрямоване проти себе, або у формі садизму, якщо воно спрямовується проти інших. На думку Фройда, воно захищає людину від небезпечного впливу інстинкту смерті в чистому вигляді; тобто, згідно з Фройдом, якби людина не могла зв’язати деструктивність із сексом, то їй залишався б тільки один вибір: знищувати інших або себе самого. Ця теорія докорінно відрізняється від первинних припущень Фройда про садомазохізм. Раніше він здавався явищем в основі своїй сексуальним, але в новій теорії це феномен принципово несексуального характеру, бо сексуальний фактор виникає в ньому лише за рахунок змилування інстинкту смерті зі статевим інстинктом.