Хоча Фройд протягом багатьох років майже не приділяв уваги явищу несексуальної агресії, тенденції, про які ми говоримо, посіли центральне місце в системі Альфреда Адлера. Однак він розглядає їх не як мазохізм і садизм, а як «почуття неповноцінності» і «прагнення до влади». Адлер бачить лише раціональний бік цих явищ. У той час як ми говоримо про ірраціональну тенденцію до самоприниження, він вважає комплекс неповноцінності адекватною реакцією на справжню неповноцінність, таку, як вроджені вади людини або загальну безпорадність дитини. Хоч ми й вважаємо, що прагнення до влади є проявом ірраціонального потягу керувати іншими людьми, Адлер дивиться на це прагнення тільки з раціонального боку й говорить про нього як про адекватну реакцію, функція якої — захист індивіда від небезпек, що виникають із його невпевненості й неповноцінності. Тут, як і завжди, Адлер не може зазирнути далі цілеспрямованості й раціональної обумовленості людської поведінки, і тому, хоч він і зробив цінний внесок у вивчення механізмів мотивації, завжди залишається на поверхні явищ і ніколи не проникає, як Фройд, у глибини ірраціональних імпульсів.
У психоаналітичній літературі точку зору, відмінну від позиції Фройда, висловили Вільгельм Райх[100], Карен Хорні[101] і я[102].
Хоча погляди Райха засновані на початковій концепції Фройда — теорії лібідо, — він зазначає, що мазохіст зрештою справді прагне насолоди, і те, що завдає йому болю, є побічним результатом, а не самоціллю. Хорні була першою, хто визнав фундаментальну роль мазохістських прагнень у невротичній особистості, дала повний і докладний опис мазохістських рис характеру й теоретично пояснила їх як похідні від загальної структури характеру в цілому. У її роботах, так само як і в моїх, стверджується, що не мазохістський характер є наслідком сексуальної перверзії, а навпаки: перверзія є сексуальним проявом психічних тенденцій, що кореняться в особливій структурі характеру.
Тут ми підходимо до головного питання: у чому кореняться мазохістські риси характеру й відповідні збочення? І далі — які спільні причини як мазохістських, так і садистських нахилів?
Напрямок, у якому слід шукати відповідь, уже вказано на початку цього розділу. Як мазохістські, так і садистські прагнення допомагають індивіду позбутися нестерпного почуття самотності й безсилля. Будь-які емпіричні спостереження над мазохістами, зокрема й психоаналітичні, дають неспростовні докази (я не можу навести тут ці докази, з огляду на рамки книжки), що ці люди сповнені жахливого страху самоти й розумінням власної нікчемності. Часто ці відчуття неусвідомлені, замасковані компенсаторними почуттями переваги й бездоганності. Проте якщо зазирнути в динаміку підсвідомого такої людини достатньо глибоко, то там ми однозначно знайдемо ці неприємні почуття. Індивід виявляється «вільним» у негативному сенсі, тобто поодиноким, і стоїть перед обличчям чужого й ворожого світу. У цій ситуації «немає у людини турботи боліснішої, як знайти того, кому б швидше передати той дар свободи, з яким ця нещасна істота народжується», якщо процитувати «Братів Карамазових» Достоєвського. Переляканий індивід шукає когось або щось, із чим він міг би зв’язати свою особистість; він не в змозі більше нести тягар свого «я» і гарячково намагається знову стати впевненим, позбувшись його.
102