В осерді будь-якого неврозу ми спостерігаємо боротьбу за свободу та незалежність. Для більшості нормальних людей ця боротьба закінчилася повного капітуляцією — відмовою від власного «я», після чого суспільство приймає їх як нормальних. Невротик — це та людина, яка не перестала боротися проти підкорення, але яка при цьому залишається прив’язаною до особи «чарівного помічника», якого б вигляду «він» не набував. Її невроз слід розуміти як спробу (по суті неуспішну) вирішити конфлікт між базовою залежністю та прагненням свободи.
2. Деструктивність
Ми вже згадували, що садистсько-мазохістські прагнення слід відрізняти від деструктивності, хоча вони зазвичай взаємопов’язані. Деструктивність відрізняється тим, що її метою є не активний або пасивний симбіоз, а усунення чи знищення об’єкта. Проте й вона корениться в безсиллі та ізоляції індивіда. Я можу позбутися почуття власного безсилля щодо навколишнього світу, руйнуючи цей світ. Звісно, якщо мені вдасться його усунути, то я опинюся ізольованим на самоті, але це буде блискуча ізоляція — така, в якій мені не загрожуватимуть жодні зовнішні сили. Зруйнувати світ є останньою відчайдушною спробою не дати йому зруйнувати мене. Садизм прагне поглинути об’єкт, деструктивність — усунути його. Садизм хоче посилити самотнього індивіда за рахунок його панування над іншими, деструктивність — за рахунок ліквідації будь-якої загрози ззовні.
Пересічна людина, що спостерігає за сучасним соціумом, буде вражена великою кількістю деструктивності, яку можна побачити практично скрізь. У більшості випадків ця деструктивність неусвідомлена, вона раціоналізується різними способами. Любов, обов’язок, свідомість, патріотизм застосовувалися раніше й надалі використовуються як прикриття для деструкції — знищення себе й інших. Водночас ми маємо розрізняти два відмінні види деструктивних тенденцій. Одні є наслідком конкретної ситуації: як реакція на зазіхання на своє життя та цілісність чи на життя інших або як відповідь на випади проти тих ідей, з якими людина себе ідентифікує. Цей вид деструктивності — природний і необхідний складник афірмації людиною свого життя.
Проте деструктивність, яку ми розглядаємо тут, не стосується прояву раціональної, або, як ми б її назвали, «реактивної» ворожості, а є постійним внутрішнім станом, який, так би мовити, весь час очікує можливості проявитися. Якщо деструктивність не має якоїсь об’єктивної причини для свого прояву, то ми вважаємо людину психічно або емоційно хворою (хоча зазвичай сама вона вигадує собі якусь раціоналізацію). У більшості випадків деструктивні імпульси раціоналізуються таким чином, що принаймні якась кількість людей або й ціла соціальна група поділяють цю раціоналізацію і вона їм здається «реалістичною». Проте всі об’єкти ірраціональної деструктивності (і причини, за якими обрано саме ці об’єкти) мають другорядне значення; деструктивні імпульси є проявами внутрішньої пристрасті, яка завжди знаходить собі певний об’єкт. Якщо з якоїсь причини інші люди не можуть стати об’єктом деструктивності індивіда, то ним стає саме його «я». Коли така тенденція проявляється на виразному рівні, часто наслідком є фізичне захворювання або навіть спроба самогубства.
Ми припустили, що деструктивність є втечею від нестерпного почуття безсилля, оскільки вона скерована на усунення всіх об’єктів, з якими індивіду доводиться себе порівнювати. Але якщо взяти до уваги величезну роль руйнівних тенденцій у людській поведінці, то таке пояснення не видається недостатнім. Самі умови ізоляції й безсилля породжують і два інші джерела руйнівності: тривожність і скутість життя. Роль тривожності здається достатньо зрозумілою й не потребує додаткових пояснень. Будь-яка загроза життєвим інтересам (матеріальним або емоційним) збуджує тривогу[108], а власне деструктивні тенденції є звичайною на неї реакцією. У певній ситуації загроза може пов’язуватися з певними людьми, і тоді руйнівність спрямовується на цих людей. Тривожність може бути й постійною, хоч і не обов’язково усвідомленою: така тривога виникає з настільки ж постійного відчуття, що навколишній світ становить загрозу. Ця постійна тривога є наслідком ізоляції й безсилля індивіда і водночас ще одним резервуаром для накопичення в ньому деструктивності.