У ході подальшого аналізу виявляється й інший матеріал, який весь час пригнічувався. На свій подив, він виявляє в собі сильне почуття гніву на батька, а крім того, з’ясовує, що його почуття безсилля як лікаря є частиною більш загального почуття безсилля, що пронизує все його життя. Хоч він і думав, що організував своє життя відповідно до власних планів, але тепер відчуває, що в глибині душі був сповнений почуттям покори. Він усвідомлює, що був переконаним, нібито не може робити того, що хоче, а мусить пристосуватися до того, чого від нього очікують. Він бачить дедалі ясніше, що ніколи насправді не хотів стати лікарем, а те, що він видає за відсутність здібностей, насправді є пасивним опором.
Цей випадок — типовий приклад придушення справжніх бажань і прийняття очікувань інших, при якому вони сприймаються як власні бажання. Ми можемо сказати, що справжнє бажання заміщено псевдобажанням.
Таке заміщення справжніх актів мислення, почуттів і бажань зрештою призводить до підміни справжнього «я» на псевдо-«я». Справжнє «я» є творцем власних психічних проявів. Псевдо-«я» лише виконує роль, яку від людини очікують ззовні, але робить це від свого імені. Людина може грати безліч ролей і бути суб’єктивно впевненою, що в кожній із них «вона» — це справжня вона. Реально ж людина розігрує кожну роль відповідно до своїх уявлень про те, чого від неї очікують, і в багатьох людей, якщо не в більшості, справжнє «я» цілком задушене псевдо-«я». Іноді уві сні, у фантазіях чи в стані сп’яніння може проявитися якась частина справжнього «я»: можуть спливати почуття і думки, яких людина не мала впродовж багатьох років. Часто трапляється, що це погані думки, які людина придушує, оскільки боїться або соромиться їх. Але інколи вони — це найкраще, що в людини є, проте воно теж придушене через страх висміювання або нападок за ці почуття й думки[113].
Втрата власного «я» та заміщення його псевдо-«я» залишає індивіда в украй хиткому стані. Людину охоплюють сумніви, бо вона, по суті, перетворилася на відображення очікувань від неї інших людей, вона значною мірою втратила власну особистість. Щоб подолати паніку, до якої призводить ця втрата власного «я», вона змушена пристосовуватися, шукати свою ідентичність у безперервному визнанні та схваленні з боку інших. Оскільки людина сама не знає, ким вона є, хоч інші це і знають, якщо вона поводиться відповідно до їхніх очікувань; якщо знатимуть вони, то знатиме й вона, якщо тільки їм повірить.
Автоматизація особистості в сучасному суспільстві посилила безпорадність і невпевненість пересічного індивіда. Тепер він готовий підкоритися новій владі, яка пропонує йому впевненість і позбавлення від сумнівів. У наступному розділі ми розглянемо особливі умови, які були необхідні для того, щоб ці пропозиції було прийнято в Німеччині. Ми покажемо, що для ядра нацистського руху, тобто для нижніх верств середнього класу, найхарактернішим був саме авторитарний механізм. В останньому розділі нашої книжки ми повернемося до питання про людину-автомат у контексті стану культури в умовах нашої демократії.
Розділ VI
Психоаналіз нацизму
У попередньому розділі ми зосереджувалися на двох психологічних типах: на авторитарному характері особистості й на людині-автоматі. Я сподіваюся, що ретельний розгляд цих типів допоможе нам зрозуміти проблеми, які розглядаються в цьому та наступних розділах: з одного боку, на психології нацизму, з іншого — на психології сучасної демократії.
У розгляді психології нацизму ми насамперед маємо збагнути, яке значення для розуміння нацизму мають психологічні фактори. У науковій і тим паче популярній літературі про нацизм висловлювалися дві протилежні точки зору: перша, психологічна, не пояснює фашизму за межами суто економічного й політичного підходу, друга стверджує, що фашизм є суто психологічною проблемою.
Перша точка зору розглядає нацизм або як результат винятково економічного розвитку, тобто як наслідок експансіоністських тенденцій німецького імперіалізму, або як суто політичне явище, себто захоплення державної влади політичною партією, яку підтримують промисловці та юнкери. Якщо стисло викласти цей підхід, то перемога нацизму в ньому розуміється як наслідок обману й придушення більшості народу віроломною меншістю.
Друга точка зору полягає в тому, що нацизм можна пояснити виключно за допомогою психології, або, якщо точніше, за допомогою категорій психопатології. Гітлер вважається маніяком чи «невротиком», а його послідовники — божевільними чи психічно неврівноваженими людьми. Відповідно до цього пояснення, як його викладає Л. Мамфорд, справжні корені фашизму треба шукати «в людській душі, а не в економіці». Він продовжує: «У безмірних гордощах, насолоді жорстокістю, невротичному розпалі — саме в цьому, а не у Версальському договорі й у слабинах Веймарської республіки корениться пояснення фашизму»[114].
113
Психоаналітична процедура, по суті, є процесом, у якому особа намагається виявити справжнє «я». «Вільні асоціації» означають, що людина має висловлювати справжні почуття й думки і казати правду, що означає не тільки розповідати все, що людина думає, але й мислити правдиво, а не адаптовано до очікуваних від неї думок. Фройд наголошував на придушенні «поганих» думок; мабуть, він не приділив достатньої уваги тому, наскільки часто придушуються думки «хороші».