На цьому етапі в читача може виникнути запитання: як узгодити твердження про те, що психологічну базу нацизму становить старий середній клас, із твердженням про те, що нацизм функціонує в інтересах німецького імперіалізму? Відповідь у принципі така ж, як і відповідь на питання про роль міського середнього класу в період розвитку капіталізму. У повоєнний час саме середньому класу, особливо його нижнім прошаркам, загрожував монополістичний капіталізм. Його охопила тривога, ненависть і паніка, він був сповнений прагнення підкоритись обнадійливій силі й водночас бажання панувати над кимось безсилим і безправним. Ці почуття були використані зовсім іншим класом для встановлення режиму, який мав діяти в його інтересах. Гітлер виявився настільки ефективним знаряддям, оскільки в ньому поєднувалися риси обуреного й озлобленого дрібного буржуа, з яким низи середнього класу могли ототожнювати себе емоційно та соціально, з рисами опортуніста, готового служити інтересам німецьких промисловців та юнкерів. Спочатку він видавав себе майже за месію старого середнього класу, обіцяв знищити універсальні магазини, покінчити з пануванням банківського капіталу тощо. Ці обіцянки так і не були виконані, хоч це й не мало значення. Нацизм ніколи не мав справжніх політичних або економічних принципів. Важливо зрозуміти, що єдиним принципом нацизму був його радикальний опортунізм. Значення мало те, що сотні тисяч дрібних буржуа (у яких за нормального ходу подій було обмаль шансів розбагатіти чи домогтися влади), ставши членами нацистської бюрократії, дістали великий шмат багатства й престижу, оскільки змусили вищі класи поділитися з ними. Інші, які не ввійшли до нацистської бюрократичної машини, отримали роботу, відібрану у євреїв та політичних ворогів, а решта, хоч хліба в них більше й не стало, одержали свої «видовища». Емоційне задоволення від цих садистських вистав та ідеології, що наповнила їх почуттям переваги над рештою людства; і це задоволення змогло — бодай на якийсь час — компенсувати той факт, що їхнє життя зубожіло як в економічному, так і в культурному сенсі.
Отже, ми побачили, що певні соціально-економічні зміни, особливо занепад середнього класу і зростання ролі монополістичного капіталу, справили глибокий психологічний вплив. Цей вплив був посилений та впорядкований політичною ідеологією (так само, як свою роль у XVI столітті відіграли релігійні ідеології), і тому збуджені психічні сили стали ефективними в досягненні цілей, прямо протилежних до економічних інтересів цього класу. Нацизм психологічно відродив нижні шари середнього класу, але водночас узяв участь у руйнуванні їхніх колишніх соціально-економічних позицій. Він мобілізував емоційну енергію цього класу й перетворив її на потужну силу в боротьбі за економічні й політичні цілі німецького імперіалізму.
Далі ми спробуємо показати, що особистість Гітлера, його вчення і вся нацистська система є крайніми проявами тієї структури характеру, яку ми назвали «авторитарною», і саме тому Гітлер особливо приваблював частину населення, якій був притаманний подібний склад характеру.
Автобіографія Гітлера прекрасно ілюструє авторитарний характер особистості, а оскільки вона є ще й визначним «твором» нацистської літератури, то я скористаюся нею як головним джерелом для аналізу психології нацизму.
Сутність авторитарного характеру визначається одночасною наявністю в людині садистських і мазохістських потягів. Садизм ми визначили як прагнення до необмеженої влади над іншими, яке більш-менш переплітається з деструктивністю; мазохізм — як прагнення розчинитись у потужнішій силі, долучитися до її могутності й слави. Як садистські, так і мазохістські тенденції спричиняються неспроможністю ізольованого індивіда до самостійного існування, а також його потребою в симбіотичному зв’язку, здатному подолати цю самотність.
Садистичні прагнення до влади неодноразово демонструються у праці «Майн Кампф». Вони ж характерні й для відносин Гітлера з німецьким народом, який він зневажає і «любить» типово по-садистському, і для його ставлення до політичних ворогів, проти яких спрямовуються його деструктивні елементи, що є важливою складовою його садизму. Він пише про задоволення, яке маси отримують від панування: «Чого вони хочуть, так це перемоги сильнішого і знищення чи беззастережної капітуляції слабшого»[120]. «Як жінка... яка підкориться сильному чоловікові, а не пануватиме над слабосильним, так само й маси люблять більше володаря, ніж прохача, і внутрішньо їх значніше задовольняє доктрина, що не допускає жодного суперника, ніж благодіяння ліберальної свободи; часто вони розгублені й не знають, що робити з цією свободою, і почуваються покинутими. Вони не усвідомлюють ні нахабства, яким їх духовно тероризують, ні образливого обмеження їхніх людських свобод, бо ніколи не усвідомлюють, як ця доктрина їх обдурює»[121].