Підготовлена таким чином дитина потрапляє до школи чи коледжу. Я хочу стисло розглянути кілька методів навчання, які застосовують сьогодні і які справді ведуть до подальшого придушення самостійного мислення. Один із них — наполеглива вимога знати факти, або точніше — інформацію. Панує жалюгідний забобон: якщо людина знає більше фактів, то вона досягає знання дійсності. Сотні розрізнених, не пов’язаних між собою фактів вбивають учням у голови; їхній час та енергія марнуються на заучування цієї маси інформації так, що вже несила думати. Безумовно, мислення без знання фактів лишається порожнім, фікцією, але сама по собі «інформація» може бути такою ж перешкодою для мислення, як і її відсутність.
Інший, тісно пов’язаний з першим спосіб придушення самостійного мислення полягає в тому, що будь-яка істина вважається відносною[164]. Істина виставляється як метафізичне поняття, і якщо хтось каже, що хоче з’ясувати істину, то «прогресивні» мислителі нашої доби вважають його відсталим. Проголошується, що істина — це щось зовсім суб’єктивне, майже питання смаку. Наукові пошуки мають бути відокремлені від суб’єктивних чинників, а їхнє завдання полягає в тому, щоб дивитися на світ без пристрасті й зацікавленості. Учений повинен підходити до фактів зі стерильними руками, як хірург до свого пацієнта. Унаслідок цього релятивізму, який часто подає себе як емпіризм чи позитивізм або як необхідність коректно використовувати поняття, мислення втрачає основний стимул — зацікавленість мислителя; натомість учений перетворюється на машину для реєстрації «фактів». Насправді ж, як мислення розвинулося з потреби оволодіти матеріальною сферою, так само й прагнення до істини корениться в потребах, в інтересах окремих людей або соціальних груп. Без такого інтересу не було б стимулу шукати істину. Завжди є групи, інтересам яких сприяє розкриття істини; представники цих груп завжди були провідниками людської думки. Також є інші групи, в чиїх інтересах приховувати істину. У такому випадку істина — шкідлива для їхніх інтересів. Тому питання полягає не в тому, чи стоїть на кону якийсь інтерес, а в тому, якого роду цей інтерес. Я можу сказати, що в кожній людській істоті є прагнення до істини саме тому, що людина для чогось її потребує.
Насамперед це стосується орієнтування індивіда в зовнішньому світі, й особливо це виявляється у дітей. У дитинстві кожна людина проходить стадію слабкості, а істина — це сильна зброя тих, хто немає жодної влади. Проте істина — в інтересах індивіда не тільки для орієнтування в зовнішньому світі; його власна сила значною мірою залежить від того, наскільки він знає істину про самого себе. Ілюзії про себе можуть стати милицями, корисними для тих, хто не може без них ходити, але вони роблять особистість слабшою. Найвища сила індивіда ґрунтується на максимальному розвитку його особистості, а це передбачає максимальне розуміння самого себе. «Пізнай самого себе» — одна з головних заповідей досягнення сили та щастя людини.
На додаток до згаданих щойно факторів існують й інші, що активно сприяють знищенню тих залишків здатності до самостійного мислення, які ще зберігаються в пересічної дорослої людини. Значний сектор нашої культури має єдину функцію: затуманювати психологічні, економічні, політичні та моральні проблеми нашого життя. Одним із видів «димової завіси» є твердження, що ці проблеми заскладні для розуміння пересічної людини. Насправді ж більшість проблем особистого й суспільного життя дуже прості, настільки прості, що зрозуміти їх спроможний кожен. Їх зображають (і часто навмисно) такими складними для того, щоб показати, ніби розібратися в них може тільки «спеціаліст», та й той лише у своїй вузькій царині, що відбиває в людей бажання покладатися на власну спроможність думати про насущні проблеми. Індивід почувається безнадійно загрузлим у хаотичній масі фактів і зі зворушливим терпінням чекає, щоб фахівці вирішили, що цьому індивіду робити та куди прямувати.
164
З приводу цієї проблеми в цілому див.: Robert S Lynd’s