— Ось мій барліг! Великі прийоми — на вулиці Бонді, в апартаментах, які наш торговець опорядив для Флоріни. Сьогодні ми там справляємо входини.
Етьєн Лусто був у чорних панталонах, у наваксованих до блиску чоботях, у застебнутому на всі гудзики фраці; високий оксамитовий комір ховав сорочку, — певне, Флоріна забула дати йому сьогодні ввечері чисту; а капелюха він старанно почистив щіткою — щоб здавався новим.
— Що ж, їдьмо! — сказав Люсьєн.
— Трохи згодом. Я чекаю одного видавця, він позичить мені грошей. Мабуть, буде гра, а в мене нема й ліара. Крім того, мені потрібні рукавички.
В ту хвилину нові приятелі почули кроки в коридорі.
— Ось і він, — сказав Лусто. — Ви побачите, в якій подобі провидіння навідується до поетів. Перш ніж споглядати в усій його славі Доріа, модного видавця, ви побачите видавця з набережної Августинців, книгаря-дисконтера, торговця літературним дрантям, нормандця, колишнього городника. Та заходьте, заходьте, старий татарине! — крикнув Лусто.
— Ось і я, — почувся голос, деренчливий, як розбитий дзвін.
— Ви при грошах?
— Жартуєте? Гроші нині перевелися в книгарнях, — відповів молодий чоловік, що увійшов і з цікавістю оглянув Люсьєна.
— Коротше, ви мені винні п’ятдесят франків, — сказав Лусто. — І от вам, будь ласка, ще два примірника «Подорожі в Єгипет». Кажуть, надзвичайно гарна книжка. Гравюр у ній не злічити, вона матиме успіх. Фіно вже отримав плату за дві статті про неї, які я ще мушу написати. А ще ось два останні романи Віктора Дюканжа, автора, уславленого в кварталі Маре. А ще два примірники письменника-початківця Поль де Кока, що пише в тому самому жанрі. А ще два примірники «Ізольди де Доль», захоплива провінційна історія. Товару щонайменше на сто франків. Отже, давайте мені сто франків, шановний Барбе!
Барбе пильно оглянув обрізи та палітурки книжок.
— О, вони в чудовому стані! — вигукнув Лусто, — «Подорож» іще нерозрізана, як і Поль де Кок, і Дюканж, і та, що на каміні — «Міркування про символи». Страшенно занудна книжчина! Я ладен вам її подарувати — а то ще міль заведеться.
— Але, даруйте, як же ви напишете відгуки? — спитав Люсьєн.
Барбе здивовано глипнув на Люсьєна, перевів погляд на Лусто й засміявся.
— Цей добродій, видно, має щастя не бути літератором!
— Ні, Барбе, ні! Цей добродій — поет, великий поет. Він заткне за пояс Каналіса, Беранже й Делавіня. Він піде далеко, якщо не кинеться в Сену, та й у тому випадку він потрапить до Сен-Клу[90].
— Якщо дозволите, — сказав Барбе, — я б вам порадив кинути поезію і взятися до прози. Набережна не бере віршів.
На Барбе був поганенький сюртучок із засмальцьованим коміром, застебнутий на один гудзик, капелюха він не скинув; узутий він був у черевики, а з-під розстебнутого жилета виглядала сорочка із грубого полотна. Кругле обличчя з пронизливими пожадливими очима не було позбавлене добродушності, але в погляді відчувалося невиразне занепокоєння багатої людини, звиклої слухати вічні прохання про позички. Він здавався згідливим і гречним, настільки його лукавство було затоплене салом. Досить довго він служив прикажчиком, але вже два роки як він завів убогу крамничку на набережній, звідки робив вилазки, скуповуючи за безцінь у журналістів, у друкарів книжки, одержані ними задарма від авторів, і заробляв таким чином від десяти до двадцяти франків на день. У нього були свої заощадження, він винюхував будь-яку нужду, він чигав на будь-яку оборудку, дисконтував авторам, що потребували грошей, векселі книгарів з п’ятнадцяти й двадцяти відсотків і другого дня ішов до крамниць купувати, нібито за готівку, якісь ходові книжки; а, вибравши товар, подавав книгарям замість грошей їхні ж таки векселі. Він набув досвіду й навчився уникати поезії та найновіших романів. Він любив дрібні справи, любив корисні книжки, які можна було придбати за якусь тисячу франків і потім використовувати на свій розсуд, як, наприклад: «Історія Франції для дітей», «Повний курс бухгалтерії в двадцяти лекціях», «Ботаніка для дівчат». Він уже прогавив дві-три гарні книжки, змушуючи авторів ходити до нього разів по двадцять і так і не зважившись купити рукописи у них. Коли йому докоряли за боягузтво, він посилався на звіт про один гучний процес, передрукований ним із газет, що дістався йому задарма, але дав дві чи то навіть три тисячі франків прибутку. Барбе належав до числа боязких видавців, що перебиваються з хліба на воду, бояться видавати векселі, люблять поживитися на рахунках, виторгувати скидку; він сам розміщав свої книжки, невідомо де і як, але завжди спритно й вигідно. Він нагонив жах на друкарів, вони не знали, як його притиснути. Він платив їм у розстрочку і в скрутну для них хвилину урізував їхні рахунки; потім, боячись пастки, він уже не користувався послугами тих, кого обібрав.
90