— Отой? — сказав директор. — Він буде мільйонером, він завоює загальну пошану, а може, придбає і друзів...
— О боже, який вертеп! — сказав Люсьєн. — І ви вплутаєте в таке діло чарівну дівчину? — спитав він, показуючи на Флоріну, що кидала на них зі сцени ніжні погляди.
— І вона все зробить. Ви не знаєте, якими відданими й лукавими можуть бути ці милі створіння, — відповів Лусто.
— Вони спокутують усі свої хиби, змивають усі свої гріхи безмежним коханням, коли їм випаде закохатись, — сказав директор. — Любов актриси тим прекрасніша, що становить різку протилежність з усім її оточенням.
— Це однаково, що знайти у багні діамант, гідний прикрасити найрозкішнішу корону, — додав Лусто.
— Одначе, — сказав директор, — Коралі сьогодні неуважна. Ваш друг, сам того не відаючи, причарував бідолашку, і вона провалить п’єсу: вона спізнюється подавати репліки, ось уже двічі вона не чула суфлера. Добродію, прошу вас, пересядьте в куток, — сказав він Люсьєнові. — Якщо Коралі закохалась, я скажу їй, що ви поїхали.
— Е, Ні! — скрикнув Лусто. — Скажіть їй, що мій приятель вечеряв з нами, що вона робитиме з ним, що захоче, і вона зіграє роль, як мадмуазель Марс[105].
Директор вийшов.
— Друже, — сказав Люсьєн Етьєнові. — Як вам не сором видурювати через Флоріну в цього москательника тридцять тисяч франків за половину паю Фіно! Він же увесь обійшовся йому в цю суму!
Лусто не дав Люсьєнові закінчити свій обурений монолог.
— Та з яких ви країв, хлопче? Адже москательник не людина, а вогнетривка шафа, дарована нам коханням.
— А ваша совість?
— Совість, друже, це палиця, якою всякий охочий бити свого ближнього, а не самого себе. Скажіть, якого дідька вам ще треба? Випадок за один день зробив для вас чудо, якого я домагаюся цілих два роки, а ви вдарилися в міркування про те, гідними чи негідними засобами ми користуємося. Навіщо? Мені видалося, що ви хлопець розумний, що ви здатні мислити незалежно, а це вкрай необхідно в наш час для людей розумової праці, які прокладають собі шлях, — а ви впадаєте в святенництво і копирсаєтесь у гризотах, мов та черниця, що бичує себе за з’їдене всмак яйце. Якщо Флоріна умовить Матіфа, я стану головним редактором, одержуватиму певних двісті п’ятдесят франків на місяць, я візьму на себе великі театри, передам Верну театри водевілів, а ви успадкуєте театри на Великих бульварах. Ви щодня отримуватимете по три франки за шпальту; це складе тридцять шпальт або дев’яносто франків на місяць; на шістдесят франків ви продасте Барбе книжок; потім ви маєте право вимагати з ваших театрів по десять квитків щомісяця і збувати їх за сорок франків театральному Барбе, з яким я вас зведу. Ось вам двісті франків на місяць. А якщо ви зумієте бути корисним Фіно, ви час від часу друкуватимете в його тижневику статті франків так на сто — це коли у вас виявиться великий талант, бо статті йдуть за підписом, і там не можна городити всілякі нісенітниці, як у дрібних газетках. От вам іще сто екю на місяць! Мій друже, є дуже талановиті люди, як неборак д’Артез, але він щодня обідає у Флікото, і йому треба трудитися років десять, щоб заробити оцих сто екю. А ви своїм пером зароблятимете на рік чотири тисячі, не рахуючи прибутків від видавництв, якщо ви побажаєте писати для них. А супрефект отримує всього тисячу екю платні і не дуже розважається у своїй окрузі. Я вже не кажу про втіху безкоштовно ходити в театри, бо ця втіха скоро стає тягарем, але ж ви дістанете доступ за лаштунки чотирьох театрів. Будьте непохитні й дотепні і місяців через два ви не відіб’єтеся від запрошень на вечірки з актрисами; коло вас упадатимуть їхні коханці; ви обідатимете у Флікото лише в ті дні, коли у вас не буде запрошення на обід, а в кишені не знайдеться й тридцяти су. Ще сьогодні о п’ятій годині в Люксембурзькому саду ви не знали, де прихилити голову, а зараз ви напередодні того, щоб стати одним із сотні обранців, які накидають свої думки Франції. Якщо вам пощастить, то вже через три дні у вашій владі буде тридцятьма дотепами — по три дотепи на день — так дозолити людині, що вона прокляне своє життя. Ви можете створити собі ренту любовних утіх: адже стільки буде актрис у ваших театрах! Ви зможете провалити хорошу п’єсу або підняти на ноги весь Париж заради поганої. Якщо Доріа відмовиться надрукувати «Стокротки» і нічого вам не дасть, ви змусите його прийти до вас покірним і смиренним, і він купить їх у вас за дві тисячі франків. Сяйніть талантом, дайте в трьох різних газетах три статті, що загрожуватимуть зарізати якусь спекуляцію Доріа або книжку, на яку він робить ставку, і ви побачите, що він приповзе на вашу мансарду й плазуватиме біля ваших ніг. А ваш роман? Досі видавці випроваджували вас геть, а тепер вони стоятимуть у черзі під вашими дверима, і рукопис, за який Догро пропонував чотириста франків, оцінять у чотири тисячі. Ось переваги професії журналіста. Тому ми й закриваємо доступ до газет усім новачкам; і потрібен не тільки великий талант, а й щаслива доля, щоб туди проникнути. А ви нарікаєте на своє щастя! Ну, а якби ми не зустрілися з вами сьогодні у Флікото, адже ви чекали б ще років зо три і здихали б ,з голоду, як д’Артез, десь на горищі. Поки д’Артез стане таким ученим, як Бейль[106], і таким великим письменником, як Руссо, ми уже влаштуємо свою долю і станемо володарями його достатку й слави. Фіно буде депутатом, власником великої газети; а ми станемо тим, чим побажаємо стати: перами Франції... або опинимось у в’язниці Сент-Пелажі за борги.
106