Стаття являла собою сплетіння досить безглуздих натяків, звичайних у ті часи. Згодом газети, а надто «Фігаро»[112] дуже вдосконалили цей жанр. Лусто порівняв пані де Баржетон, за якою упадав дю Шатле, з чаплею, і це вже було смішно, незалежно від того, хто ховався за цим прізвиськом, обраним мішенню для кпинів. Шатле був уподібнений чорногузові — чорногуз, закоханий у чаплю! Та чапля не могла поживитися з того кохання: тільки-но чорногуз торкався до чаплі, як вона згиналася в три погибелі. Хто читав цю статтю, не міг утриматися від сміху. Ці глузливі нападки, що повторювалися з номера в помер, мали, як відомо, голосний відгук у Сен-Жерменському передмісті і стали однією з тисячі причин для запровадження суворих законів проти преси.
Через годину Блонде, Лусто і Люсьєн повернулися до вітальні, де розмовляли гості: герцог, посол і чотири жінки, три купці, директор театру і Фіно. Друкарський учень у паперовому ковпаку вже прийшов по матеріал для газети.
— Складачі розійдуться, якщо я їм нічого не принесу, — сказав він.
— Ось тобі десять франків, хай зачекають, — сказав Фіно.
— Якщо я віддам їм гроші, пане, вони займуться п’янографією, і тоді прощай газета!
— Цей хлопчина міркує так тверезо, аж мене острах бере, — сказав Фіно.
Саме в ту хвилину, коли посол провіщав хлопчакові блискуче майбутнє, увійшли три автори. Блонде зачитав надзвичайно дотепну статтю проти романтиків. Всі посміялися із статті Лусто. Герцог де Реторе порадив доточити до неї похвалу пані д’Еспар, щоб не дуже дратувати Сен-Жерменське передмістя.
— А прочитайте нам, що написали ви, — сказав Фіно Люсьєнові.
Коли Люсьєн, завмираючи від перестраху, скінчив читати, вся вітальня загриміла оплесками. Актриси кинулися цілувати новонаверненого, троє купців мало не задушили його в обіймах, дю Брюель зі слізьми на очах тиснув йому руку, а директор запросив його до себе на обід.
— Оце вам і діти! — сказав Блонде. — Шатобріан уже прозвав Віктора Гюго «натхненною дитиною», тому я скажу тільки, що ви людина великого розуму, відваги й смаку.
— Він — працівник вашої газети, — сказав Фіно, подякувавши Етьєнові й кинувши на Люсьєна погляд хазяїна.
— А що ви придумали? — спитав Лусто в дю Брюеля і Блонде.
— Ось витвір дю Брюеля, — сказав Натан.
«Помітивши, як цікавиться публіка віконтом д’А..., віконт Демосфен[113] сказав учора: «Може, хоч тепер мені дадуть спокій».
«Один ультрарояліст лаяв промову пана Паск’є, — мовляв, той переспівує усім відомі погляди Деказа.[114] «Це так, але в нього суто монархічні литки», — заперечила йому одна дама».
— Коли такий початок, далі й слухати не треба. Все вийшло чудово, сказав Фіно. — Біжи, неси копії, — звелів він учневі. — Газета зметана на живу нитку, але це наш найкращий номер, — звернувся він до групи письменників, які вже поглядали на Люсьєна скоса.
— Дотепний хлопець, — сказав Блонде.
— Авжеж, стаття гарна, — озвався Клод Віньйон.
— Прошу до столу! — сказав Матіфа.
Герцог подав руку Флоріні, Коралі прийняла руку Люсьєна, танцівницю з одного боку вів Блонде, з другого — німецький посол.
— Я не розумію, чому ви нападаєте на пані де Баржетон і барона дю Шатле? Кажуть, його призначено префектом Шаранти і доповідачем прохань, — сказав німець.
— Пані де Баржетон виставила Люсьєна за двері, мов якогось жевжика, — сказав Лусто.
— Такого красеня? — здивувався посол.
Вечеря, подана на новому сріблі, на севрській порцеляні, на камчатній скатертині, вражала багатством і розкішшю. Страви готував сам Шеве, вина добирав найвідоміший виноторговець із набережної Сен-Бернар, друг Матіфа, Камюзо й Кардо. Люсьєн, що вперше зіткнувся з паризькою пишнотою, безперервно дивувався, але приховував свій подив, як людина великого розуму, відваги й смаку, що нею він був за словами Блонде. Проходячи вітальнею, Коралі шепнула Флоріні:
— Прошу, підної добре Камюзо, і хай він проспиться в тебе!
— То ти вже обладнала журналіста? — спитала Флоріна, вживаючи слово, звичне у мові тих дівчат.
— Ні, люба, я закохалася в нього! — заперечила Коралі, чарівно повівши плечима.
Ці слова уловило Люсьєнове вухо, і доніс їх до нього п’ятий із смертних гріхів. Коралі була одягнена знадливо, і ретельно обміркований туалет підкреслював особливості її вроди, бо кожна жінка неповторна у своїй звабливості. Її сукня, як і сукня Флоріни, була пошита з чудової тканини — з так званого шовкового мусліну, — новинки, яку ліонські фабриканти надіслали в першу чергу Камюзо, своєму паризькому покровителю і голові фірми «Золотий кокон», і протягом кількох днів він був єдиним власником цієї дивовижі. Отже, кохання й туалет, жіночі креми та парфуми ще збільшили чарівну вроду щасливої Коралі. Сподівана і доступна втіха непереможно вабить кожне юне створіння. Може, в цій доступності і криється вся спокуса пороку, може, в цьому і таємниця тривалої вірності? Вражена незрівнянною красою Люсьєна, Коралі разом з вибухом вулканних пристрастей, що іноді охоплюють цих бідолашних дівчат, несподівано відчула, як у неї в серці розквітло чисте, щире кохання — перше в її житті.
113
114