«Другим виданням виходить книжка пана Натана. Ми хотіли були змовчати про цей твір, але його вдаваний успіх зобов’язує нас надрукувати статтю не так про сам твір, як про нові напрямки в нашій літературі».
В розділі гумору для завтрашнього номера Лусто помістив коротеньку замітку:
«Книгар Доріа перевидає книжку пана Натана. Хіба він не знає відомого суддівського правила: «Non bis in idem»?[131] Відважним невдахам слава!»
Повчання Лусто стали для Люсьєна немов смолоскипом, бажання помститися Доріа витіснило з його душі совість і розпалило в ньому натхнення. Три дні просидів він у кімнаті Коралі біля каміна, не відриваючись від статті; Береніка йому прислуговувала, Коралі, притихла й уважна, ніжно горнулась до нього в рідкі хвилини перепочинку. Нарешті Люсьєн переписав статтю начисто — вона зайняла яких три шпальти і була справжнім літературним шедевром. Люсьєн зразу ж помчав у газету. Була вже дев’ята вечора, він застав там товаришів і прочитав їм свій витвір. Його вислухали дуже серйозно. Не мовивши й слова, Фелісьєн узяв рукопис і побіг сходами вниз.
— Що з ним? — вигукнув Люсьєн.
— Він поніс твою статтю до друкарні! — сказав Гектор Мерлен. — Вона досконала — рядка не додаси, слова не викинеш.
— Тобі тільки вкажи дорогу! — сказав Лусто.
— Хотів би я бачити, яку міну скорчить Натан, коли прочитає завтра вашу статтю, — мовив інший працівник, сяючи від утіхи.
— Небезпечно ставати вам поперек шляху, — сказав Гектор Мерлен.
— То вам сподобалося? — жваво запитав Люсьєн.
— Блонде та Віньйон луснуть від заздрощів, — сказав Лусто.
— А ось, — мовив Люсьєн, — я накидав для вас іще одну статейку. Якщо матиме успіх, їх можна буде дати цілу серію.
— Прочитай, — сказав Лусто.
І Люсьєн прочитав один з тих вишуканих нарисів, які згодом забезпечили процвітання газетки і в яких він на двох шпальтах описував якусь подробицю паризького життя, змальовував чий-небудь портрет, повідомляв про звичайну собі подію або курйозний випадок. Ця проба пера (Люсьєн придумав і загальний заголовок для всієї серії-«Паризькі перехожі») була виконана в новій і цілком своєрідній манері, де думка виникала внаслідок незвичайного поєднання слів, де прислівники та прикметники вживалися з несподіваним блиском. Ця стаття відрізнялася від серйозної і глибокої розвідки про творчість Натана, як «Перські листи» від «Духу законів»[132].
— Ти народився журналістом, — сказав Люсьєнові Лусто. — Стаття піде завтра. Можеш писати їх, скільки «тобі заманеться.
— А до речі, — озвався Мерлен. — Доріа в нестямі, два снаряди, що їх ми випустили по його крамничці, влучили просто в ціль. Я тільки що від нього; він страшенно лаявся, він накинувся на Фіно, але той відповів, що газету продав тобі. Я відвів Доріа вбік і тихенько прошепотів йому на вухо: «Стокротки» дорого вам обійдуться. До вас приходить талановита людина, а ви спроваджуєте її геть. Зате ми її зустріли з розкритими обіймами».
— Доріа буде приголомшений, коли побачить статтю, яку ми щойно прослухали, — сказав Лусто Люсьєнові. — Тепер ти бачиш, друже, що таке газета? Ти вже помстився всім своїм ворогам. Вранці барон Шатле приходив сюди й запитував твою адресу, адже сьогодні з’явилася нищівна стаття проти нього, і в колишнього чепуруна голова йде обертом, він у розпачі. Ти не читав газету? Стаття вийшла дуже кумедна. Осьде глянь. «Похорон Чорногуза, оплакуваного Чаплею». Пані де Баржетон тепер називають у світі тільки Чаплею, а Шатле — бароном де Чорногузом.
Люсьєн узяв газету й, читаючи невеличкий гумористичний шедевр Верну, не міг утриматися від сміху.
— Вони здадуться, — сказав Гектор Мерлен.
Люсьєн узяв жваву участь у складанні дописів та анекдотів, якими мав закінчуватися завтрашній номер газети; журналісти розмовляли, курили, розповідали про свої денні пригоди, висміювали своїх же товаришів за їхні дивацтва або кумедні риси характеру. Ця надзвичайно дотепна, жартівлива і зла розмова познайомила Люсьєна зі звичаями та дійовими особами літературного світу.
— Поки складатимуть газету, — сказав Лусто, — ми з тобою прогуляємось, і я відрекомендую тебе контролерам та введу за лаштунки театрів, які тобі доручено; потім навідаємо Флоріну та Коралі в Драматичній панорамі й побавимось у їхніх артистичних вбиральнях.
І двоє приятелів пліч-о-пліч пішли з театру в театр, де Люсьєна зустріли як працівника газети: директори підлещувалися до нього, актриси пускали йому очима бісики — усі вже знали, яку роль відіграла його стаття в долі Коралі та Флоріни, адже одну запросили в Жімназ на дванадцять тисяч франків, а другу — на вісім тисяч у Панораму. Та врочиста зустріч піднесла Люсьєна у власних очах і дала йому нагоду відчути свою могутність. Об одинадцятій годині журналісти прийшли у Драматичну панораму, і Люсьєн тримався навдивовижу невимушено. Там вони зустріли Натана. Натан подав Люсьєнові руку, і той потиснув її.
132
Знамениті твори французького просвітника Ш. Монтеск’є (1689–1755). «