— Справді важко, але вона підносить до небес розум, а цим мого славетного земляка природа не обділила, — сказав Растіньяк.
— Люсьєн скоро зрозуміє, як невдало скористався він зі свого розуму, — жваво втрутився до розмови Блонде. — Він перейде в наш табір, він стане нашим.
Навколо Люсьєна заговорили на цю тему. Люди поважні виголосили повчальним тоном кілька глибокодумних істин, молоді аристократи глузували з ліберальної партії.
— Я певен, що він кидав на орла й решку, вирішуючи, приєднатися йому до правих чи до лівих, — сказав Блонде. — Але тепер він зробить обміркований вибір.
Люсьєн засміявся, згадавши свою розмову з Лусто в Люксембурзькому саду.
— Він обрав за ватага, — вів далі Блонде, — такого собі Етьєна Лусто, забіяку з дрібної газетки, для якого газетна шпальта — це монета в сто су, а політика — віра в повернення Наполеона і, як на мене, ще безглуздіша, віра у вдячність і в патріотизм усіх отих панів із лівих партій. Як Рюбампре Люсьєн повинен тяжіти до аристократів; як журналіст він має бути на боці уряду, бо інакше він ніколи не стане ні де Рюбампре, ні державним секретарем.
Тут посол запропонував Люсьєнові партію у віст, і Люсьєн страшенно всіх здивував, признавшися, що грати не вміє.
— Мій друже, — прошепотів йому на вухо Растіньяк, — у той день, коли ви зробите мені ласку й захочете розділити мій скромний сніданок, приходьте якомога раніше, і я навчу вас грати у віст. А то ви ганьбите наше славне місто Ангулем, і я тільки повторю слова Талейрана, сказавши, що, не вміючи грати у віст, ви готуєте собі сумну старість.
Повідомили, що прийшов де Люпо, радник у справах юстиції, своя людина в придворних колах, лукавий честолюбець, який робив таємні послуги уряду й умів пролізти повсюди. Він уклонився Люсьєнові, з яким уже зустрічався в пані дю Валь-Нобль, і його шанобливий уклін свідчив про бажання здобути поетову прихильність. Зустрівши молодого журналіста в такому обраному товаристві, де Люпо, який завжди остерігався вскочити в халепу і про всяк випадок приятелював із людьми всіх політичних поглядів, зрозумів, що у вищому світі, як і в літературі, успіх Люсьєнові забезпечений. Він здогадався, що цей поет прагне вибитись нагору, і всіма засобами намагався підлеститись до нього, не окупував на запевнення у своїх дружніх почуттях, так ніби вони приятелювали хтозна-відколи; Люсьєна ошукати було легко, і він повірив у щирість облесливих слів радника юстиції. А той мав за правило вивчати слабості тих, у кому вбачав суперників і кого прагнув позбутись.
Отже, Люсьєна добре прийняли у світському товаристві. Він зрозумів, що багато завдячує герцогові де Реторе, німецькому послові, маркізі д’Еспар, графині де Монкорне. Перед тим як покинути дім посла, він підійшов по черзі до маркізи й до графині й у розмові з кожною показав себе в усьому блиску свого розуму.
— Яка пиха! мовив де Люпо до маркізи, коли Люсьєн відійшов.
— Він зіпсується, перш ніж дозріє, — з усмішкою сказав маркізі де Марсе. — Ви, либонь, мали таємні причини заморочити йому голову.
Коралі чекала Люсьєна у своїй кареті біля дому посла. Він був зворушений такою відданістю й розповів їй, як провів вечір. На превеликий подив поета, актриса схвалила задуми, що вже тривожили його уяву, й наполегливо радила йому стати під знамена уряду.
— З лібералами ти тільки напитаєш собі лиха. Вони влаштовують змови, вони вбили герцога Беррійського[145]. Думаєш, їм пощастить повалити уряд? Та ніколи! Працюючи на них, ти нічого не доб’єшся, а якщо перейдеш у протилежний табір, то здобудеш титул графа де Рюбампре. Ти зможеш вислужитися, станеш пером Франції, одружишся з багатійкою. Перекидайся до правих. Адже в цьому гарний тон, — додала вона, вимовляючи слово, яке для неї було найнеспростовнішим доводом. — Валь-Нобль, коли я в неї обідала, сказала мені, що Теодор Гайар збирається видавати невеличку газету роялістського напряму під назвою «Ревей», яка воюватиме з вашою газетою та з «Міруар». Кажуть, не мине й року, як пан де Віллель та його партія будуть при владі. Отож скористайся нагодою і переходь на їхній бік, поки вони ще насподі. Але Етьєнові та своїм приятелям не кажи нічого, вони здатні утнути тобі лихий жарт.
Через тиждень Люсьєн з’явився в салоні графині де Монкорне і спізнав жорстоке хвилювання, зустрівшись там із жінкою, яку він колись палко кохав і чиє серце змучив своїми кпинами. Луїза теж зовсім перемінилась. Її аристократичне походження давало їй право бути світською дамою — і вона стала нею, тільки-но виїхала з провінції. Вишуканість її жалобного вбрання свідчила про щасливе вдівство. Люсьєн відчув, що він якоюсь мірою причетний до її кокетування, і не помилився; але, немов той людожер, що скуштував свіжини, він цілий вечір вагався між закоханою, вродливою і палкою Коралі та стриманою, гордою і жорстокою Луїзою. Він не зважився зробити рішучий вибір, пожертвувати актрисою заради світської дами. Пані де Баржетон, що знову загорілася коханням до Люсьєна, побачивши, який він гарний і розумний, протягом усього вечора чекала від нього цієї жертви. Та марними виявилися її скрадливі слова, її знадні погляди, і вона покинула вітальню, охоплена непогамовною жагою помсти.
145