— Ти правильно вчинив, мій ангеле, — сказала актриса своєму милому, пригортаючи його до грудей. — Береніка зуміє дисконтувати твої векселі у Бролара.
Наступного ранку Люсьєна розбудили палкі пестощі Коралі. Актриса променіла коханням і ніжністю; здавалось, розкошами серця вона прагнула спокутувати вбогість їхнього нового притулку. Вона була невимовно гарна; її розпущені коси вислизнули з-під фулярової пов’язки, обличчя леліло свіжістю, очі сміялися, голос звучав весело, і вся вона нагадувала сонячний промінь, який проник крізь вікно, щоб позолотити ці чарівні злидні. Кімната, досить пристойна, була обклеєна шпалерами водянисто-зеленого кольору з червоною облямівкою і прикрашена двома дзеркалами — одне висіло над каміном, друге — над комодом. Незважаючи на заборону Коралі, Береніка за власні гроші купила з рук по зниженій ціні килим, який прикривав тепер плитки холодної кам’яної підлоги. Одяг коханців зберігався в шафі з дзеркалом і в комоді. Меблі з червоного дерева були обтягнуті голубим ситцем. Береніка врятувала від розпродажу настінний годинник, дві порцелянові вази, чотири срібні столові прибори і шість чайних ложечок. Їдальня була суміжна із спальнею і скидалася на їдальню дрібного чиновника з платнею в тисячу двісті франків. Кухня виходила на сходову площадку. Береніка спала нагорі, в мансарді. Плата за помешкання не перевищувала ста екю. Перед тим жахливим будинком стояли несправжні ворота. Одна їхня стулка була щільно забита, і за нею в крихітній комірчині сидів воротар, який крізь віконце стежив за сімнадцятьма пожильцями. Цей вулик на жаргоні погарів називався прибутковим домом.
Люсьєн побачив у новій квартирі письмовий стіл, крісло, чорнильницю, пера й папір. Веселість Береніки, яка розраховувала на успішний дебют Коралі в Жімназ, веселість актриси, що повторювала свою роль, зазираючи до зошита, скріпленого синьою шовковою стрічечкою, розвіяли тривогу й смуток протверезеного поета.
— Аби тільки у вищому світі не довідалися про наш крах, а ми викрутимося, — сказав він. — Зрештою, у нас попереду чотири з половиною тисячі франків. Я тепер своя людина в роялістських газетах, і я скористаюся з цього. Завтра ми починаємо видавати «Ревей» — я вже маю досвід у журналістиці і не дам маху!
Коралі, сприйнявши ці слова як доказ кохання, поцілувала уста, що вимовили їх. Тим часом Береніка накрила на стіл біля каміна й подала скромний сніданок: яєчню, дві котлети, каву й вершки. У двері постукали. Троє щирих друзів — д’Артез, Леон Жіро і Мішель Кретьєн — постали перед здивованим Люсьєном; він був глибоко зворушений і запропонував друзям розділити з ним сніданок.
— Ні, — сказав д’Артез. — Щойно ми були на вулиці Вандом, і нам відомо все. Але ми прийшли сюди не втішати вас, наші наміри багато серйозніші. Ви знаєте мої погляди, Люсьєне. За інших обставин я тільки зрадів би, побачивши у нашій особі прихильника своїх політичних переконань. Але, будучи людиною, яка писала в ліберальних газетах, ви не зможете перекинутися до крайніх роялістів, не зганьбивши своєї честі й не завдавши собі непоправної шкоди. Ми прийшли благати вас: у ім’я нашої дружби, хай як вона ослабла, не падайте так низько. Ви виступали проти романтиків, проти правих політиків і проти уряду; ви тепер не можете захищати уряд, правих політиків і романтиків.
— Моїми поглядами керують міркування вищого порядку. А мета, як відомо, виправдовує засоби, — сказав Люсьєн.
— Думаю, ви погано уявляєте собі нинішнє політичне становище, — сказав йому Леон Жіро. — Уряд, королівський двір, Бурбони, партія абсолютизму або, якщо ви захочете об’єднати все це одним загальним виразом, — система, протилежна конституційній, — так от, ця система хоч і розбита на багато фракцій, які дотримуються різних поглядів про те, як слід придушувати революцію, але вона цілком одностайна у своєму прагненні приборкати пресу. Заснування таких газет, як «Ревей», «Фудр», «Драпо блан», має на меті боротьбу з наклепами, з дошкульними уколами, з насмішками ліберальної преси; я особисто таких прийомів рішуче не схвалюю, бо вони принижують велич нашого покликання, і саме це наштовхнуло нас на думку заснувати газету авторитетну й серйозну, газету, яка дуже скоро почне справляти відчутний і значущий, достойний і благородний вплив, — мовив він, на мить відхилившись від теми. — Так от, вогонь із усієї цієї роялістсько-урядової артилерії є не чим іншим, як першою спробою поквитатися, дати відсіч лібералам — образа за образу, удар за удар. І як ви гадаєте, Люсьєне, чим усе це закінчиться? У своїй більшості передплатники підтримують лівих. У пресі, як і на війні, перемагає той, хто виставить численнішу армію. Отож у кінцевому підсумку ви виявитеся негідниками, брехунами, ворогами народу; а ваші противники — захисниками вітчизни, людьми шанованими, мучениками, хоч вони, може, багато лицемірніші й підступніші за вас. Така гризня посилить розтлінний вплив преси, узаконивши й освятивши її найогидніші прийоми. Обмова й наклепництво дістануть права громадянства, їх буде визнано, оскільки цього вимагатимуть передплатники, і піднесено на рівень закону — завдяки тому, що обидва ворожі табори постійно вдаватимуться до таких негідних засобів. Коли зло відкриється в усьому своєму обсязі, знову увійдуть у силу обмежувальні й каральні закони, знову виникне цензура, запроваджена було після вбивства герцога Беррійського, але скасована з відкриттям палат. А чи знаєте ви, який висновок зробить із цієї колотнечі французький народ? Він повірить вигадкам ліберальної преси, повірить, що Бурбони зазіхають на матеріальні здобутки та завоювання революції, і одного чудового дня він повстане й повалить Бурбонів. І ви не тільки зганьбите себе, а й опинитеся — рано чи пізно — в лавах переможеної партії. Ви надто молодий, ви, по суті, ще новачок у пресі; ви дуже мало знаєте про її приховані пружини, про її виверти; ви розбудили надто велику заздрість, і вам не вистояти проти шквалу обурення, який здійметься у ліберальних газетах після вашого відступництва. Вас неминуче затягне в саму гущу бійки між партіями, які досі трусить лихоманка; правда, ця лихоманка нині спричиняє не звірячі жорстокості, як у тисяча вісімсот п’ятнадцятому та шістнадцятому роках[151], а лише боротьбу ідей, словесні сутички в палаті й на сторінках газет.
151
Ідеться про терор роялістів проти республіканців і прибічників Наполеона в перші роки Реставрації.