За кілька днів до першого виступу Коралі в Жімназ Люсьєн увійшов попідруч із Гектором Мерленом у фойе Водевіля. Мерлен докоряв приятелеві за те, що той посприяв Натанові в історії з Флоріною.
— По-перше, ви нажили собі смертельного ворога в особі Лусто, а по-друге — і в особі Натана. Я давав вам слушні поради, але ви їх знехтували. Ви були надто щедрі на хвалу та добродіяння, і ви жорстоко постраждаєте за свою нерозважливу великодушність. Флоріна й Коралі, виступаючи на одній сцені, ніколи не вживуться; і та, й та прагнутиме затьмарити суперницю. Щоб захистити Коралі, ви зможете писати тільки в наші газети. Натан у цьому випадку має значну перевагу над вами — адже він своя людина в театральному світі. По-перше, він автор п’єс; по-друге, він має змогу публікувати рецензії на спектаклі й у ліберальних газетах; по-третє, він крутиться у журналістиці трохи довше, ніж ви.
Ці слова підтвердили таємні побоювання Люсьєна, який ні з боку Натана, ні з боку Гайара не зустрічав тієї відвертості, на яку мав право розраховувати. Але ж він не міг нарікати, він був новонавернений! Гайар з набридливою одноманітністю повторював, що новачки повинні витримати тривалий іспит, перш ніж товариші по партії почнуть довіряти їм. У колах роялістських та урядових газет поет наштовхнувся на заздрість, властиву всім людям, які беруть участь у розподілі громадського пирога. У таких випадках вони стають схожі на собак, що гризуться за кістку: те саме гарчання, той самим вищир іклів, та сама лють. Ці письменники потай чинили тисячі підлот, очорнюючи один одного в очах можновладців; вони звинувачували суперників у недбалому ставленні до своїх обов’язків і, щоб позбутися їх, удавалися до найлукавіших каверз. Ліберали не мали такого приводу для міжусобних чвар, оскільки стояли далеко від влади та її милостей. Відкривши це нерозв’язне сплетіння честолюбних прагнень, Люсьєн не знайшов у собі досить мужності, щоб вихопити меча й одним ударом розрубати вузол, не мав він і такого терпіння, щоб спробувати його розплутати. Він не міг стати ні Аретіно, ні Бомарше, ні Фрероном[157] свого часу, він плекав одне тільки бажання: домогтися королівського указу. Люсьєн розумів, що графський титул відкриє йому дорогу до вигідного одруження, і тоді його щастя залежатиме тільки від випадку, якому посприяє його врода. Лусто, який виявив до Люсьєна стільки довіри, свого часу спонукав і поета на цілковиту відвертість; отож досвідчений газетяр знав, як завдати приятелеві смертельної рани, й того дня, коли Мерлен з’явився з Люсьєном у Водевілі, Етьєн налаштував жахливу пастку, в яку цей жовтодзьобий хлоп’як мав неминуче вскочити.