Коли Єва зажадала від Серізе звіт за першу половину року, то з’ясувалося, що прибуток дорівнював восьмистам франкам. Видатки ж тільки на платню Серізе та Кольбові з розрахунку три франки денно (перший отримував два франки на день, другий — один) наближалися до шестисот франків. А що вартість матеріалів по вже виконаних замовленнях становила понад сотню франків, то Єві стало ясно, що за перше півріччя їхнього подружнього життя Давід уже зазнав чималих збитків: не отримавши прибутку, який, звичайно, мають зі своїх замовлень друкарі, він, крім того, заборгував за оренду приміщення, втратив відсотки з капіталу, представленого вартістю устаткування та патенту, не видав платню Маріон, витратився на фарбу і на безліч дрібниць, які на друкарському жаргоні називають матерією — це слово завдячує своє походження тим клаптям сукна або шовку, що їх уживають для прокладки між піаном друкарського верстата й папером, аби надати більшої пругкості гвинтові, коли він тисне на шрифт. Уявивши собі в загальних рисах можливості Сешарового устаткування та його продуктивність, Єва зрозуміла, як мало вигод обіцяє їхня друкарня, розчавлена невблаганною конкуренцією братів Куенте, водночас паперових фабрикантів, видавців і привілейованих друкарів, що обслуговували єпархію, місто та префектуру. Газета, яку два роки тому Сешар-батько і Сешар-син продали за двадцять дві тисячі франків, нині давала вісімнадцять тисяч річного прибутку. Єва вгадала розрахунок, прихований під видимою великодушністю братів Куенте, які залишали для Сешарової друкарні досить роботи, щоб вона могла існувати, але не стільки, щоб вона могла з ними змагатися. Взявшися вести справи, Єва насамперед склала точний опис усього друкарського обладнання. Вона звеліла Кольбові, Маріон та Серізе прибрати в майстерні, усе почистити й навести там лад. Потім, якось увечері, коли Давід вернувся з прогулянки в полі у супроводі старої, котра несла йому величезний клумак, Єва попросила в нього поради, як здобути користь із мотлоху, залишеного їм Сешаром-батьком, — причому вона пообіцяла, що сама наглядатиме за друкарнею. На пораду чоловіка пані Сешар розсортувала весь папір, який ще в них знайшовся, й використала його таким чином: на кожному аркуші мали бути надруковані у дві шпальти широко відомі народні легенди з кольоровими малюнками, що їх селяни полюбляють наклеювати на стіни своїх хатин, такі, як «Вічний Жид», «Робер-Диявол», «Прекрасна Магелона», оповідки про чудеса. Кольб став у Єви рознощиком. Серізе не гаяв жодної хвилини: з ранку до вечора набирав він ці наївні оповідки, прикрашені лубочними картинками. Маріон друкувала їх, а пані Шардон узяла на себе турботи по господарству, бо Єва розфарбовувала гравюри. Протягом двох місяців, завдяки старанності й чесності Кольба, пані Сешар продала в окрузі на дванадцять льє навколо Ангулема три тисячі своїх лубочних картинок із спасенними текстами, виготовлення яких обійшлося їй у тридцять франків; розпродавши їх по два су за штуку, вона вторгувала триста франків. Та коли усі навколишні хатини й шипки прикрасилися цими легендами, треба було починати якусь іншу справу, бо ельзасець не міг виїздити за межі їхнього департаменту. Переривши геть усе в друкарні, Єва знайшла там набір кліше, необхідних для надрукування так званого «Пастушого календаря», в якому весь зміст подано різними знаками, малюнками, гравюрами в червоній, чорній і синій фарбах. Старий Сешар, який сам був неписьменний, свого часу нажив чимало грошей на цьому виданні, призначеному для тих, хто не вміє читати. Такий календар вартістю в одне су друкують на одному аркуші, який потім згортають ушестеро, тобто це книжечка на сто двадцять вісім сторінок, в одну шістдесят четверту аркуша. Окрилена успіхом своїх лубочних легенд із картинами а такі видання, власне, й виходять тільки з дрібних провінційних друкарень, — пані Сешар надумала поставити виготовлення «Пастушого календаря» на широку ногу і вкласти у цю справу всі прибутки від розпродажу легенд. «Пастуший календар», який щороку розходиться у Франції в кількох мільйонах примірників, друкують на значно грубшому папері, аніж «Льєжський календар», і коштує такий папір близько чотирьох франків за стопу. Ну, а по виході з друку цю саму стопу — п’ятсот аркушів по одному су за аркуш — продають за двадцять п’ять франків. На перше видання пані Сешар постановила витратити сотню стоп, що дало б п’ятдесят тисяч календарів і понад дві тисячі франків чистого прибутку. Неуважний, як і всяка людина, глибоко заклопотана своєю справою, Давід, проте, був неабияк здивований, коли, заглянувши одного разу до майстерні, почув скрипіння друкарського верстата й побачив, що Серізе стоїть і складає під наглядом пані Сешар. Той день, коли Давід прийшов до друкарні й зацікавився починанням дружини, став для Єви днем великого торжества, бо чоловік підтвердив, що видавати «Пастуший календар» — чудовий задум. Давід пообіцяв Єві, що сам підбере фарби, потрібні для розфарбовування малюнків календаря, де все має озиватись до ока. Крім того, він взявся власноруч перелити у своїй таємничій майстерні валки, щоб по змозі допомогти дружині в цьому невеличкому, але дуже важливому для них обох ділі.