— Честь!.. — вигукнула бідолашна Єва. — Яка там честь! Скільки безчесного уже встиг натворити Люсьєн!.. Писати всупереч своїй совісті!.. Обмовляти найближчого друга!.. Жити на гроші актриси!.. Відкрито з’являтися з нею на люди!.. Пустити нас по світу з торбами!..
— О! Це ще дрібниці! — сказав Давід і замовк.
Він мало не прохопився про сфальшовані векселі. На лихо, Єва помітила, що чоловік щось приховує, і невиразна тривога опанувала її.
— Дрібниці? — повторила вона. — А де ми візьмемо три тисячі франків, щоб оплатити векселі?
— По-перше, Серізе поновить угоду на оренду друкарні, — сказав Давід. — Адже п’ятнадцять відсотків, які дають йому Куенте зі своїх замовлень, принесли йому за півроку шістсот франків та ще п’ятсот він заробив на міських замовленнях.
— Коли Куенте довідаються про це, вони, мабуть, і побояться поновити угоду, — сказала Єва. — Адже Серізе хлопець небезпечний.
— Ет, мені до того байдужісінько! — вигукнув Сешар. — Ще кілька днів, і ми забагатіємо. А коли Люсьєн матиме вдосталь грошей, він стане втіленням самих чеснот...
— Ох, Давіде! Мій любий, які слова вихопились у тебе! Отже, в лещатах злиднів Люсьєн безпорадний проти зла? Ти думаєш про нього так само, як і д’Артез! Велика людина має бути сильною, а Люсьєн слабкий!.. Ангел, який піддається першій-ліпшій спокусі, — що ж то за ангел?..
— Зрозумій же, це натура прекрасна лише в своєму середовищі, у своєму оточенні, на своєму небі. Люсьєн не створений для боротьби, і я визволю його від необхідності боротись. Бачиш, я вже так близько підійшов до мети, що можу розповісти тобі про суть своїх дослідів. Ось поглянь! — Давід дістав із кишені кілька аркушів білого паперу розміром у одну восьму, переможно помахав ними й поклав їх на коліна дружини. — Стопа такого паперу, формату «великий виноград», коштуватиме не дорожче як п’ять франків, — сказав він.
Єва роздивлялась і обмацувала зразки паперу з виразом дитячого подиву.
— І як же ти їх виготовив? — поцікавилася вона.
— За допомогою волосяного сита. Я взяв його в Маріон, — відповів Давід.
— Але ти не зовсім задоволений, так? — запитала Єва.
— Розумієш, тут ідеться не так про спосіб виробництва, як про вартість паперової маси. На жаль, я далеко не перший з тих, хто ступив на цю тернисту дорогу. Пані Массон ще в тисяча сімсот дев’яносто четвертому році спробувала переробити макулатуру в чистий папір. Їй це вдалось, але за яку ціну! Десь тисяча вісімсотого року маркіз Солсбері в Англії, а тисяча вісімсот першого Сеген у Франції намагалися виготовити папір із соломи. Для тих аркушів, що ти тримаєш у руках, сировиною послужив наш звичайний очерет, arundo phragmitis. Але я хочу спробувати і кропиву, і будяк — щоб сировина була справді дешева, її треба шукати серед рослин, які ростуть на землях, непридатних для рільництва, або на болотах. Дармова сировина! Весь секрет у тому, як обробляти стебла. Поки що мій спосіб не досить простий. Та нехай! Усе одно я доб’юся, що французька паперова промисловість досягне становища, якого вже домоглася наша література; я хочу, щоб виробництво паперу стало виключним правом нашої країни, як виключним правом Англії стало виробництво заліза, видобуток кам’яного вугілля, гончарні вироби. Я хочу стати Жаккаром[166] паперової промисловості.
Єва підвелася, схвильована і зворушена простотою Давіда, його впевненістю в собі. Вона розкрила обійми й пригорнула чоловіка до свого серця, схиливши голову йому на плече.
— Ти винагороджуєш мене, немовби я уже зробив відкриття, — сказав Давід.
Замість відповіді Єва обернула до нього своє прекрасне, залите слізьми обличчя і якусь хвилину не могла мовити й слова.
— Я обіймаю но генія, а друга, що зумів утішити мене! — сказала вона. — Славі зганьбленій ти протиставляєш славу новонароджену. Смуток, якого завдало мені падіння брата, відступає перед величчю твоїх задумів... Авжеж, ти станеш знаменитим, як Грендорж, як Руве, як Ван Робе,[167] як той перс, що подарував нам марену,[168] як усі ті люди, про котрих ти розповідав мені й чиї імена лишилися невідомі, бо, вдосконалюючи промисловість, вони творили добро без галасу...
— І що вони там роблять так пізно? — сказав Боніфас Куенте.
Куенте-великий прогулювався по майдану Мюр’є вдвох із Серізе, вдивляючись у освітлені вікна, де на муслінових фіранках вирізнялися тіні Єви та її чоловіка. Паперовий фабрикант щовечора приходив — десь майже опівночі — перекинутися кількома словами із Серізе, у чиї обов’язки входило стежити за кожним кроком свого колишнього хазяїна.
166
167
168