— Ну й дядечко Сешар! Оце влип так влип! — підсміювалися стряпчі. — Пішов по шерсть, а вернувся й сам острижений!..
26 серпня цю постанову суду було оголошено — вона давала право накласти 28 серпня арешт на верстати та обладнання друкарні. Розклеїли оголошення!.. Висунули клопотання і здобули дозвіл продати майно на місці. Оголошення про спродаж помістили в газетах, і Дублон сподівався вже 2 вересня розпочати перевірку майна за описом і розпродаж. На той час Давід Сешар, згідно з останньою постановою суду, що увійшла в законну силу, та за виконавчими листами був винен Метів’є уже п’ять тисяч двісті шістдесят п’ять франків двадцять п’ять сантимів, не рахуючи процентів. Він заборгував Пті-Кло тисячу двісті франків та ще винагороду за успішне ведення справи — у цьому повірений, уподібнюючись до візника, котрий хвацько прокатав їздця, цілком покладався на щедрість клієнта. Пані Сешар була винна Пті-Кло близько трьохсот п’ятдесяти франків, крім винагороди. Сешар-батько мав сплатити свої чотириста тридцять два франки шістдесят п’ять сантимів, і Пті-Кло вимагав від нього сто екю винагороди. Загальна сума всіх боргів досягала десяти тисяч франків. Не кажучи вже про корисність цих відомостей для інших народів, які з них можуть судити про потужність французької судової артилерії, необхідно, щоб законодавець, — якщо, правда, в законодавця знайдеться час для читання, — знав, до якої міри можуть доходити зловживання казуїстикою судочинства. Чи не слід було б негайно видати принагідний закон, який забороняв би повіреним перевищувати в судових видатках суму позову? Бо хіба не безглуздо обтяжувати однаковими видатками того, хто позивається за земельну ділянку площею в один сантіар[174], і власника маєтку, який коштує мільйони? Думаю, що з цього досить сухого переліку всіх стадій судової тяганини читач дістане належне уявлення про значення слів формальності, правосуддя, видатки, над яким більшість французів зовсім не замислюється. Ось що на суддівському жаргоні називається узаконеним крутійством! Друкарський шрифт вагою в п’ять тисяч фунтів ішов по ціні брухту — за дві тисячі франків. Три верстати були оцінені в шістсот франків. Решта обладнання розцінювалася як старе дерево й іржаве залізяччя. Від продажу домашньої обстанови можна було виторгувати щонайбільше тисячу франків. Отже, майно, яке належало Сешарові-сину й оцінювалося приблизно в чотири тисячі франків, дало Кашанові та Пті-Кло привід витратити сім тисяч, не кажучи вже про подальші видатки, а квіточки, як ми ще побачимо, обіцяли чималі ягоди. Немає сумніву, що судова братія Франції та Наварри і навіть Нормандії віддасть данину захвату й шани своєму спритному колезі Пті-Кло; але хіба люди по-справжньому щирі не будуть зворушені до сліз мужністю Кольба та Маріон?
Поки йшла ця війна, Кольб, якщо Давідові не потрібна була його допомога, сидів на стільці біля дверей дому й викопував обов’язки сторожового собаки. Він приймав судові оповіщення — правда, під пильним наглядом одного з помічників Пті-Кло. Не встигав службовець суду наклеїти оголошення про розпродаж друкарського устаткування, як Кольб зразу ж таки зривав їх, потім біг у місто, зривав їх там і кричав:
— Негітники! Са що снущаються с такий слафний чоловік! І це фони насифають прафосуттям!
Маріон щоранку працювала на паперовій фабриці; вона крутила там ручку машини й отримувала за це десять су, які витрачала на повсякденні потреби. Пані Шардон, не ремствуючи, знову взялася за стомливу роботу доглядальниці хворих і в кінці тижня приносила дочці свій заробіток. Вона вже відбула дві дев’ятини, дивуючись, чому бог залишається глухий до її молитов і сліпий до сяйва свічок, які вона йому поставила.
Другого вересня Єва отримала нарешті від Люсьєна листа, бо того листа, в якому брат повідомляв Давіда про підробку векселів, чоловік приховав від неї.
«Ось третій лист після його від’їзду в Париж», — мовила подумки бідолашна сестра, не зважуючись розпечатати конверт.
У цю хвилину вона годувала дитину з соски, бо злидні змусили її відмовитися від годувальниці. Можна уявити собі, як подіяв цей лист на неї, а також і на Давіда, якого вона звеліла розбудити. Бо винахідник заснув тільки вдосвіта, провівши всю ніч за виготовленням паперу.
«Париж, 29 серпня
Люба сестро!
Два дні тому о п’ятій ранку я почув останнє зітхання найпрекраснішого божого створіння, єдиної жінки, котра любила мене, як любиш ти, як люблять мене Давід і мати, і разом із цим некорисливим почуттям давала мені те, чого ні мати, ні сестра дати не можуть: ні з чим незрівнянне щастя кохання! Пожертвувавши заради мене всім, сердешна Коралі, можливо, й померла з моєї вини! А я навіть не маю за що поховати її!.. Вона була моєю втіхою в житті, й тільки у вас, любі ангели, можу я знайти розраду в її смерті. Сподіваюся, господь простив цьому невинному створінню всі гріхи, бо померла вона по-християнському. О Париж!.. Париж, моя Єво, — це водночас і слава, і ганьба Франції! Я втратив тут уже чимало ілюзій і, либонь, утрачу останні, поки, як милостиню, канючитиму гроші, щоб зібрати мізерну суму, без якої я не зможу віддати святій землі останки ангела!