— Я зараз перекладу ваші почуття на чисту французьку мову, — сказав стряпчий з уїдливою посмішкою. — Так от, татусю Сешар, ви просто заздрите своєму синові. Хочете знати правду? Це через вас Давід опинився в такій скруті, адже ви продали йому друкарню втридорога, ви розорили його дощенту цією лихварською оборудкою. Так, так, і не хитайте головою, ви ж поклали до своєї кишені гроші за продану Куенте газету, а то була єдина цінність вашої друкарні... Ви ненавидите сина не тільки за те, що пограбували його, а й за те, що з нього вийшла людина, на голову вища від вас. Ви прикидаєтеся, ніби палко любите онука тільки для того, щоб приховати свою цілковиту байдужість до сина та до невістки, любов до яких обійшлася б вам недешево hic et nunc[175], тоді як онук потребуватиме вашої прихильності тільки in extremis[176]. Ви вдаєте любов до малого, а то ж люди можуть сказати, що ви людина бездушна і не любите нікого зі своїх близьких. Ось яка підкладка ваших почуттів, дядечку Сешар...
— То ви для того мене покликали, щоб усе це мені викласти? — запитав старий з погрозою в голосі, по черзі поглядаючи то на свого повіреного, то на невістку, то на сина.
— Невже, добродію, ви заприсяглися згубити нас? — вигукнула нещасна Єва, звертаючись до Пті-Кло. — Ніколи, ніколи мій чоловік не скаржився на батька... — Виноградар похмуро зиркнув на Єву. — Сто разів Давід повторював мені, що по-своєму ви його любите, — сказала вона старому, розуміючи причини його недовіри.
Ну, а Пті-Кло виконував наказ Куенте-великого і намагався остаточно посварити батька з сином, щоб старий, бува, не надумався допомогти Давідові вибратися з халепи, в якій той опинився.
«Як тільки ми запроторимо Давіда до в’язниці, — сказав адвокатові напередодні Куенте-великий, — я відрекомендую вас пані де Сенонш».
Властива коханню здогадливість, завдяки якій Єва колись відчула зраду Серізе, тепер підказала їй, звідки походить ця куплена ворожість Пті-Кло. Легко уявити собі розгубленість Давіда — він просто не міг збагнути, з яких джерел Пті-Кло так добре знає вдачу старого Сешара та їхні з батьком справи. Простодушний винахідник і подумати не міг про зв’язок свого повіреного з паперовим фабрикантом і тим більше не міг знати, що за спиною Метів’є ховаються брати Куенте. Давідова мовчанка здалася старому Сешарові образливою. А стряпчий скористався з розгубленості свого клієнта і визнав за краще відкланятись.
— Прощавайте, любий Давіде. Я вас остеріг: апеляційна скарга не може врятувати вас від арешту. А вашим кредиторам іншого виходу не лишається, й вони не завагаються вдатися до цього крайнього заходу. Отож ховайтеся!.. А ще краще, послухайтесь моєї поради, зустріньтеся з братами Куенте, це люди з грішми, і якщо ваш винахід готовий, якщо він справді обіцяє великі прибутки, увійдіть із ними в ділову спілку. Зрештою, вони славні хлопці...
— Який винахід? — запитав Сешар-батько.
— Невже ви думали, ваш син такий йолоп? Ні сіло ні впало занедбав друкарню і більш ні про що не думає? — вигукнув стряпчий. — Давід на порозі відкриття — він хоче винайти дешевий спосіб виробництва паперу. Стопа у нього коштуватиме не десять, а лише три франки, він сам мені про це казав...
— То чого ж ви мене морочите! — вигукнув Сешар-батько. — Ви всі тут змовились, як злодії на ярмарку. Якщо Давід зробив таке відкриття, навіщо я йому потрібен? Тоді він мільйонер! Прощавайте, діти мої, на добраніч!
І старий почав спускатися сходами.
— Заховайтеся де-небудь, — сказав Пті-Кло Давідові й кинувся слідом за старим Сешаром, щоб роздратувати його ще дужче.
Стряпчий наздогнав виноградаря, який досі щось бурчав собі під ніс, на майдані Мюр’є, провів його аж до Умо, а на прощання пригрозив, що стягне видатки по виконавчому листу, якщо старий не заплатить їх протягом тижня.
— Я вам заплачу, але спершу знайдіть засіб, як мені позбавити сина спадщини без шкоди для онука й невістки!.. — сказав старий Сешар і кинувся навтіки від Пті-Кло.
— Як добре вивчив Куенте-великий своє оточення!.. Він як у воду дивився, коли сказав: через ці сімсот франків судових витрат старий відмовиться заплатити за сина сім тисяч боргу! — вигукнув миршавий адвокатик, повертаючись у Ангулем. — Одначе я не дозволю, щоб той пройда-фабрикант перехитрував мене. Пора вже зажадати від нього чогось істотнішого за обіцянки.
— Давіде, любий, що ж нам тепер робити?.. — спитала Єва в чоловіка, коли Сешар-батько і стряпчий пішли.
— Постав на вогонь найбільший чавун, голубонько, — вигукнув Давід, звертаючись до Маріон. — Здається, я відкрив...
Почувши ці слова, Єва з гарячковою поквапністю взула черевики, наділа капелюшок, накинула на плечі шаль.