Ми вітаємо надзвичайно мудру й політично далекоглядну думку, подану, як кажуть, графинею дю Шатле, повернути нашому уславленому поетові титул і прізвище шляхетного роду де Рюбампре, єдиною спадкоємицею якого є пані Шардон, поетова мати. Омолодити блиском нових талантів і нової слави стародавні аристократичні роди, близькі до згасання, якнайкраще відповідає високому прагненню безсмертного творця хартії — невтомно запроваджувати в життя девіз, виражений у словах: «Єднання і забуття»[187].
Наш поет зупинився у своєї сестри, пані Сешар».
У відділі ангулемської хроніки було вміщено таке повідомлення:
«Наш префект, граф дю Шатле, уже призначений камергером двору його величності, щойно дістав звання державного радника для особливих доручень.
Учора всі представники влади відвідали пана префекта.
Графиня дю Шатле приймає у себе щочетверга.
Мер Ескарба, пан де Негрпеліс, представник молодшого пагона д’Еспарів, батько пані дю Шатле, нещодавно вшанований графським титулом, званням пера Франції й командора королівського ордену Людовіка Святого, згідно а чутками, отримає посаду голови великої виборчої колегії на найближчих виборах у Ангулемі»[188].
— Поглянь-но, — сказав Люсьєн, подавши сестрі газету.
Єва уважно прочитала статтю і з замисленим виразом повернула газету братові.
— Ну, що ти про це скажеш?.. — запитав Люсьєн, здивований стриманістю Єви, можна навіть сказати, байдужістю.
— Мій друже, — відповіла вона, — ця газета належить Куенте, і тільки вони вирішують, яку статтю дати, а яку ні. Лише префектура або єпископство можуть щось надрукувати в ній усупереч їхній волі. Твій недавній суперник, а сьогодні префект, навряд чи настільки великодушний, щоб співати тобі хвалу — невже ти припускаєш таку можливість? А Куенте переслідують нас, прикриваючись ім’ям Метів’є, і, безперечно, хочуть притиснути Давіда, щоб скористатися вигодами його відкриття, — хіба ти про цс вже забув?.. Хай там від кого походить ця стаття, вона тривожить мене. Досі до тебе ставилися тут із ненавистю й заздрістю. Тебе обмовляли й паплюжили, виправдовуючи відоме прислів’я: «Немає пророка на своїй батьківщині», і ось раптом усе змінюється, мов за помахом чарівної палички.
— Ти не знаєш, які марнославні провінційні міста, — відповів Люсьєн. — В одному південному містечку городяни врочисто зустрічали біля міської брами юнака, що всього-на-всього дістав першу нагороду на конкурсному іспиті, вітаючи в ньому майбутню знаменитість.
— Послухайся мене, любий Люсьєне. Я не хочу надокучати тобі повчаннями, але одне скажу: не довіряй тут нікому й нічому.
— Ти маєш рацію, — відповів Люсьєн, прикро вражений, що сестра анітрохи не поділяє його захвату.
А сам поет умлівав від блаженства, побачивши, що його принизливе, безславне повернення в Ангулем раптом обернулося на тріумф.
— Ви не вірите у крихту слави, що обходиться нам так дорого! — вигукнув Люсьєн після довгої мовчанки, яка тривала майже годину і протягом якої у нього в грудях шаленіла гроза.
187
Демагогічна фраза із «Конституційної хартії» Людовіка XVIII, яка закликала до «примирення» французів у реставрованій монархії Бурбонів.
188
1820 р. у Франції була поновлена система двох виборчих колегій: малих колегій в округах (де голосували люди з визначеним майновим цензом) і великих колегій у департаментах (де вдруге голосували лише виборці з високим майновим цензом). Завдяки цьому дворяни й багаті буржуа двічі голосували за своїх депутатів.