Якби ти помістив у паризьку хроніку кілька рядків про те, який урочистий прийом влаштували мені в Ангулемі, ти підніс би мене тут на кілька вершків угору. Крім того, я дав би відчути Чаплі, що я досі маю коли не друзів, то принаймні вплив у паризькій пресі. Я не зрікаюся жодної зі своїх надій і сподіваюся віддячити тобі за послугу. Якщо тобі потрібна серйозна вступна стаття для тієї або тієї книжки, я маю тут досить часу, щоб обміркувати її. Отож іще раз кажу тобі, дорогий друже: я розраховую на тебе, як ти можеш розраховувати на завжди твого
Люсьєна де Р.
Надішли посилку диліжансом до запитання».
Цей лист, у якому Люсьєн знову заговорив тоном вищості, — завдяки успіху в Ангулемі до нього повернулася самовпевненість, — нагадав йому про Париж. Після шести днів тихого провінційного життя поетова думка знов полинула до таких любих його серцю злигоднів, невиразний жаль заполонив його душу, і цілий тиждень він думав про графиню дю Шатле; нарешті Люсьєн став надавати такої ваги своєму поверненню у вищий світ, що коли надвечір він пішов в Умо — довідатися в конторі диліжансів, чи не надійшла йому посилка з Парижа, — він пережив дорогою всі муки непевності, як ото жінка, котра останні свої надії покладає на туалет і вже не сподівається мати його.
«О Лусто! Я прощаю твоє лукавство і зраду!» — подумки вигукнув Люсьєн, отримавши кілька пакунків і побачивши по їхніх розмірах та формі, що там було все, чого він просив.
У капелюшній коробці поет знайшов такого листа:
«Вітальня Флоріни
Мій любий хлопче!
Кравець повівся вельми по-людському. Але, як ти сам мудро передбачив, кинувши погляд у минуле, пошуки краваток, капелюха, шовкових панчіх сповнили наші серця тривогою, бо в наших гаманцях тривожити було вже нічого. Ми з Блонде дійшли висновку: можна було б збити собі багатство, відкривши магазин для молодих людей, Де все коштувало б дуже недорого. Бо кінець кінцем ми аж надто дорого розплачуємося за свою звичку брати все в борг. До речі, великий Наполеон, — коли мусив відмовитися від походу в Індію через те, що бракувало пари чобіт, — слушно промовив: «Легкі справи ніколи не ладяться!» Отож у нас усе йшло гаразд, але бракувало чобіт. Я бачив тебе у фраці, проте без капелюха! У жилеті — й босого! І тоді я подумав, чи не послати тобі мокасини, що їх якийсь американець подарував Флоріні на згадку про себе. Флоріна виділила нам аж сорок франків, я, Натан та Блонде зробили ставку на твоє щастя, і нам — власне, тобі — воно випало. Ми виграли ціле багатство і навіть змогли пригостити вечерею Міногу, колишню мишу де Люпо.[193] Вечерю ми заслужили — завдяки своїм подвигам у Фраскаті. Флоріна взяла покупки на себе, до твоїх замовлень вона ще додала три чудові сорочки. Натан дарує тобі ціпок. Блонде, який виграв триста франків, — золотий ланцюжок. Миша надсилає тобі золотого годинника розмірами в сорокафранкову монету, що його їй подарував якийсь йолоп. Правда, годинник зіпсований. «Це така ж погань, як і те, що він одержав!» — сказала вона нам. Біксіу — він цілком випадково натрапив на нас у «Роше де Канкаль» — побажав докласти в посилку, яку тобі шле Париж, флакон португальського одеколону. «Якщо це дасть йому щастя, хай буде так!» — проголосив наш перший комік густим баритоном і з тією міщанською пихою, яку він так майстерно вміє зображувати. Усе це, мій хлопче, доведе тобі, як люблять друзів, коли вони потрапляють у біду. Флоріна, яку я, по своїй слабості, простив, просить тебе надіслати статтю про останню книжку Натана. Прощай, мій сину! Сумую, що довелося тобі повернутись у глушину, звідки ти вже був вибрався, коли здобув собі вірного товариша, яким і нині вважає себе
193
В романі «Розкоші і злидні куртизанок» Бальзак так пояснює це слово: «Миша», слівце вже застаріле, означало дівчинку десяти-одинадцяти років, статистку якогось театру, найчастіше опери; розпусники ростили її для пороку й безчестя».