— Отже, до післязавтра, — тихо сказала Луїза Люсьєнові о першій годині ночі, перед тим як підвестися з канапи. — Прошу вас, приходьте неодмінно...
Префектова дружина надзвичайно люб’язно попрощалася з Люсьєном, ледь схиливши голову в поклоні, потім підійшла до графа Сікста, який шукав свого капелюха, й сказала йому кілька слів.
— Якщо те, що зараз повідомила мені пані дю Шатле, дорогий Люсьєне, правда, розраховуйте на мене, — сказав префект, кидаючись навздогін за дружиною, котра, як і в Парижі, рушила до виходу, не чекаючи його. — З нинішнього вечора ваш зять може вважати себе в безпеці.
— Ви заборгували мені цю послугу, графе, — відповів Люсьєн з усмішкою.
Куенте і Пті-Кло були свідками цього прощання.
— Гм!.. А нас таки пошили в дурні... — сказав фабрикант.
Пті-Кло, вражений успіхом Люсьєна, приголомшений блиском його розуму, вишуканістю манер, дивився на Франсуазу де Ляе, чиє негарне личко сяяло захватом і, здавалося, казало миршавому нареченому: «От якби ви були схожі на свого друга!»
Аж раптом промінчик радості ковзнув по обличчю стряпчого.
— Але ж обід у префекта відбудеться тільки післязавтра, — сказав він. — У нас ще цілий день попереду, і я ручаюся за успіх.
— От бачиш, друже, — сказав Люсьєн, коли о другій годині ночі вони з Пті-Кло пішки повертались додому. — Прийшов, побачив, переміг! Ще кілька годин, і Сешар буде щасливий.
«От і все, що мені треба знати», — подумав Пті-Кло, а вголос промовив:
— Я думав, ти тільки поет — ти ж іще й Лозен[196]. А отже, двічі поет.
І вони обмінялися потиском рук, якому судилося стати останнім.
— Моя люба Єво, — сказав Люсьєн, розбудивши сестру, — у мене добрі вісті! Не мине й місяця, як Давід звільниться від боргів!..
— Але як?
— А от послухай. Під оболонкою графині дю Шатле ховається моя колишня Луїза. Вона кохає мене дужче, ніж колись, і вона змусить свого чоловіка доповісти у міністерстві внутрішніх справ про наш винахід і подати його у схвальному світлі!.. Отож постраждаймо ще якийсь місяць, термін достатній, щоб я помстився префектові і зробив його найщасливішим із чоловіків. — Єва, слухаючи брата, думала, що все це мариться їй уві сні. — Коли я знову побачив маленьку сіру вітальню, де два роки тому я тремтів, як дитина, коли я роздививсь як слід меблі, картини, обличчя, мов полуда спала з моїх очей! Як змінює Париж наші уявлення!
— Хіба в цьому щастя? — спитала Єва, зрозумівши нарешті брата.
— Гаразд, гаразд... Ти ще спиш. Поговоримо завтра, після сніданку, — сказав Люсьєн.
Задум Серізе був надзвичайно простий. Хоча до подібних хитрощів удаються всі провінційні судові пристави, коли їм треба зловити боржника, й успіх такого заходу завжди сумнівний, Серізе мав усі підстави сподіватися, що йому пощастить, бо він готував свою пастку, враховуючи характери Люсьєна й Давіда — адже обох він чудово знав. Узяв він до уваги також їхні надії. Будучи донжуаном у середовищі молодих майстринь, новоспечений фактор братів Куенте робив з дівчатами все, що хотів, сіючи між ними ворожнечу, і тепер, коли йому знадобились особливо важливі послуги, він зупинив вибір на одній з прасувальниць Базіни Клерже на ім’я Анрієтта Сіньйоль, дівчині, яка своєю красою могла позмагатися з пані Сешар. Апрієттині батьки, дрібні виноградарі, жили на своїй фермі, за два льє від Ангулема, біля дороги на Сент. Сіньйолі, як і всі селяни, не вважали себе досить багатими, щоб залишити єдину дочку при собі, й постановили влаштувати її покоївкою до заможних панів. У провінції від покоївки вимагають, аби вона вміла прати й прасувати тонку білизну. Добра слава пані Прієр, чий заклад тепер перейшов до Базіни, сприяла тому, що Сіньйолі віддали дочку до неї в науку і платили за її харчування й житло. Пані Прієр належала до тієї породи старих провінційних господинь, які беруть на себе обов’язки матерів. Вона жила з ученицями по-сімейному, водила їх до церкви й сумлінно наглядала за ними. Анрієтта Сіньйоль, вродлива, ставна чорнявка із сміливим поглядом, з густими довгими косами, відзначалася тією особливою білістю шкіри, притаманною дочкам півдня, яку можна порівняти тільки з білістю пелюсток магнолії. Тож не дивно, що Серізе відразу накинув на Анрієтту оком, і вона мала стати чи не першою з його жертв; але будучи дочкою чесних фермерів, вона довго чинила опір і поступилася йому тільки під впливом ревнощів, поганих прикладів і звичайної обіцянки спокусників: «Я одружуся з тобою», а Серізе не забарився сказати їй це, тільки-но став молодшим фактором у братів Куенте. Довідавшися, що Сіньйолі володіють виноградниками вартістю в десять або дванадцять тисяч франків і досить пристойним будиночком, парижанин поквапився позбавити Анрієтту змоги вийти заміж за іншого. Такі були амурні справи красуні Анрієтти та Серізе, коли Пті-Кло пообіцяв зробити його власником Сешарової друкарні, створивши нібито товариство на вірі з капіталом у двадцять тисяч франків, яке, по суті, мало зв’язати Серізе по руках і ногах. Таке майбутнє, одначе, засліпило фактора, голова в нього пішла обертом, панна Сіньйоль видалася йому тепер перешкодою на шляху здійснення шанолюбних задумів, і він став нехтувати бідолашною дівчиною. Помітивши, що юний фактор має намір її покинути, Анрієтта вдарилась у розпач і прихилялася до зрадливого коханця дедалі дужче. Та коли паризький шалапут виявив, що Давід переховується в панни Клерже, у нього виник повий намір щодо Анрієтти, проте своєї поведінки він не змінив, вирішивши обернути собі на користь той відчай, який охоплює дівчину, коли їй не лишається іншого виходу, як прикрити свою ганьбу одруженням. Вранці того самого дня, коли Люсьєн готувався знову завоювати серце своєї Луїзи, Серізе відкрив Анрієтті таємницю Базіни і сказав, що їхнє одруження та їхній добробут залежать від того, чи пощастить їй знайти Давідову схованку. Діставши від Серізе такі розпорядження, Анрієтта досить легко з’ясувала, що друкар може ховатися тільки в туалетній кімнаті панни Клерже; дівчина не вбачала нічого поганого в цьому шпигуванні, але, умовивши її допомагати йому, Серізе тим самим прилучив Анрієтту до своєї підлої зради.
196
Пті-Кло іронічно порівнює Люсьєна з герцогом де Лозеном, який полонив кузину Людовіка XIV й зрештою одружився з нею всупереч волі короля.