— Страховище! — вигукнув Люсьєн, запідозривши свого супутника в намірі випробувати його.
— Усі знамениті люди — страховища, — відповів іспанець. — Молодий священик, про якого я розповів, — це майбутній кардинал Рішельє, а його високий заступник-маршал д’Анкр. Ось бачите, ви таки справді не знаєте історії Франції. Хіба не мав я рації, коли сказав, що історія, яку вивчають у школах, це тільки перелік дат і подій, по-перше, вельми сумнівних, а по-друге, жодна з них не має анінайменшої ваги. Чи багато вам дає знання того факту, що існувала така собі Жанна д’Арк? Чи робили ви коли-небудь із цього висновок, що якби тоді Франція прийняла анжуйську династію Плантагенетів, два наші народи, об’єднавшись, сьогодні владарювали б над усім світом, а два острови, де нині заварюються всі політичні чвари материка, були б тепер двома французькими провінціями?.. А чи цікавились ви коли-небудь, якими засобами Медічі з простих купців вибились у великі герцоги тосканські?
— У Франції поет не зобов’язаний бути бенедиктинцем,[200] — відказав Люсьєн.
— Ну так от, юначе, вони стали великими герцогами в той самий спосіб, у який Рішельє став міністром. Якби ви, вивчаючи історію, намагалися проникнути в суть подій, а не просто роздивлялися наклеєні на них етикетки, ви знайшли б у надрах нашого минулого готові правила поведінки. Скажімо, приклади, взяті мною навмання в безлічі подібних випадків, дозволяють вивести такий закон: убачайте в людях, а надто в жінках, тільки знаряддя свого успіху, але дійте так, щоб вони про це не здогадувались. Шануйте, як бога, того, хто стоїть над вами і може стати вам у пригоді, й не кидайте його, аж поки він щедро віддячить за ваше низькопоклонництво. У світі, де всі гендлюють, будьте жадібним і ницим, як лихвар; щоб пробитися нагору, вдавайтеся до тих самих засобів, до яких він удається заради грошей. І не опікуйтеся тим, хто впав, — він уже для вас не існує. Знаєте, чому ви повинні так поводитись? Бо ви прагнете владарювати у вищому світі — хіба я не вгадав? Так от, спершу слід підкоритися світові й уважно вивчити його. Вчені вивчають книжки, а політики людей, їхні прагнення, спонукальні причини їхніх вчинків. Річ у тім, що світ, суспільство, тобто люди, взяті в своїй сукупності, — фаталісти; вони схиляються перед випадком. А знаєте, чому я прочитав вам цю коротеньку лекцію з історії? Бо мені здається, ви аж занадто прагнете слави...
— Так, панотче!
— Я це зразу побачив, — сказав священнослужитель. — Але зараз ви кажете собі: «Цей іспанський канонік вигадує анекдоти й умисне перекручує історію, щоб переконати мене, ніби я поводився надміру доброчесно...» — Люсьєн аж усміхнувся — так добре вгадав співрозмовник його думки. — Ну що ж, юначе, тоді розгляньмо загальновідомі події, — сказав іспанець. — Колись Франція була майже завойована англійцями, у короля залишилася тільки одна провінція. І тоді з гущі народу вийшло двоє людей: бідна дівчина — та сама Жанна д’Арк, про яку ми вже згадували, — і городянин на ім’я Жак Кер[201]. Дівчина приносить меч і принади невинності, городянин приносить золото: королівство врятоване. Але дівчина потрапляє в полон. І король, який міг би викупити бранку, дозволяє, щоб її спалили живцем! Що ж до сміливого городянина, то король не перешкоджає своїм лакузам звинуватити його в тяжких злочинах і привласнити його майно. Пограбувавши того невинного купця, — обложеного, зацькованого, знищеного правосуддям, — збагатилися п’ять аристократичних родів... І батько архієпископа Буржського мусив утікати з королівства, щоб уже ніколи туди не вернутися; він утратив у Франції весь свій статок до останнього су, і йому пощастило зберегти тільки ті гроші, які він колись довірив арабам та сарацинам у Єгипті. Ви можете сказати: «Ці приклади людської невдячності аж надто давні, ось уже триста років, як вони не сходять зі сторінок шкільних підручників, і привиди того далекого століття давно перетворилися на легенду». Ну, гаразд, юначе, а чи вірите ви в останнього напівбога Франції, у Наполеона? Один з його генералів був у нього в постійній неласці, імператор надав йому звання маршала, тільки згнітивши серце, і користувався з його послуг вельми неохоче. Я говорю про маршала Келлермана. А знаєте, чому так ставився до нього Наполеон?.. Під Маренго Келлерман урятував Францію та її першого консула навальною кавалерійською атакою, що викликала оплески посеред шквалу вогню та потоків крові. Про ту сміливу атаку не було сказано жодного слова у зведенні про битву. Причина холодного ставлення Наполеона до Келлермана — як і причина неласки, в якій опинилися Фуше та князь Талейран — невдячність! Невдячність короля Карла Сьомого, невдячність Рішельє, невдячність...
200
Серед членів чернечого ордену бенедиктинців було чимало вчених, які збирали й видавали античні рукописи.
201