— Але якщо й справді ви врятуєте мене від смерті, отче, й допоможете мені домогтись успіху та слави, — сказав Люсьєн, — яка вам вигода наперед звільняти мене від обов’язку вдячності?
— Жартівник! — мовив абат, усміхнувшись, і потяг Люсьєна за вухо з майже царською невимушеністю. — Та якби ви виявилися невдячним до мене, ви довели б, що людина ви сильна, і в такому разі я схилився б перед вами. Але вам до цього далеко, бо ви тільки простий учень і надто рано захотіли уявити себе професором. Ця вада властива всім сучасним французам. Усі вони розбещені прикладом Наполеона. Ви вирішили подати у відставку, бо вам не пощастило здобути омріяних еполетів... Але чи підкорили ви всі ваші помисли, всі ваші вчинки одній-єдиній меті?..
— На жаль, ні! — відповів Люсьєн.
— Ви були, як кажуть англійці, inconsistent[202], — з усмішкою мовив канонік.
— Хіба не однаково, чим я був, якщо я більше нічим не буду! — відповів Люсьєн.
— Хай тільки за вашими чудовими зовнішніми якостями ховається внутрішня снага semper virens[203], — сказав священнослужитель, ніби прагнучи показати, що він добре обізнаний із латиною, — і ви здолаєте всі перешкоди, і світ схилиться перед вами. Я вже вас полюбив... — Тут Люсьєн недовірливо посміхнувся. — Так, так, — провадив незнайомець у відповідь на ту посмішку, — ви викликаєте у мене співчуття, начебто ви мій син, а я людина досить рішуча, щоб говорити з вами відверто, як ви оце говорили зі мною... А знаєте, що мені найдужче у вас подобається?.. Ви очистились від свого минулого і готові тепер сприйняти науку моралі, якої ніхто, крім мене, вас не навчить; бо коли люди збираються у стадо, йменоване суспільством, вони поводяться ще лицемірніше, ніж тоді, коли умисне розігрують якусь комедію з корисливих міркувань. Отож чи не більшу частину життя кожному з нас доводиться викорчовувати із серця те, що пустило там паростки у дитинстві та в юності. Ця болюча операція називається набуттям життєвого досвіду.
Слухаючи свого супутника, Люсьєн думав: «Мабуть, це якийсь знуджений політик. Він просто зрадів нагоді потішитись у дорозі. Розважається собі, морочачи бідолашного парубійка, близького до самогубства, і покине мене, тільки-но навтішається досхочу... Але він сильний у парадоксах і, мабуть, не поступиться в цьому ні Блонде, ні Лусто». Незважаючи на такі тверезі думки, згубний вплив дипломата глибоко проникав у Люсьєнову душу, надто схильну до розтління, й пустошив її тим успішніше, що посилався на знамениті приклади. Зачарований цією цинічною розмовою, Люсьєн уже почав чіплятися за життя і щиро радів, відчуваючи, як могутня рука витягує його з безодні самогубства на світло. Отже, священнослужитель домігся явного успіху. Усвідомлюючи це, він час від часу супроводжував лукавою усмішкою свої дошкульні зауваження з приводу мало кому відомих історичних подій.
— Якщо ви ставитеся до моралі так само, як до історії, — сказав Люсьєн, — то мені було б цікаво знати, звідки походить ваше, либонь, удаване милосердя.
— На ваше запитання, юначе, я відповім наприкінці своєї проповіді. А поки що дозвольте мені про це змовчати, а то ще вам закортить сьогодні ж таки мене покинути, — сказав священнослужитель із лукавим самовдоволенням людини, якій вдалася її хитрість.
— Ну, гаразд, розкажіть мені про мораль, — мовив Люсьєн, подумавши: «Дам йому нагоду похизуватись».
— Мораль, юначе, залежить від закону, — сказав канонік. — Причому, якби йшлося тільки про мораль релігійну, закони були б зайві: народи, які щиро вірують у бога, не схильні обтяжувати себе законами. Тут важливо, що закон державний стоїть вище від закону цивільного. А хочете знати, які закони визначають поведінку державного діяча у вашому дев’ятнадцятому сторіччі? Тисяча сімсот дев’яносто третього року французи надумали запровадити народну владу, яка дуже швидко перейшла в необмежену владу імператора. Ось така ваша національна історія. А ваші звичаї? І пані де Богарне, і пані Тальєн поводились однаково, проте з однією Наполеон одружився і зробив її вашою імператрицею, а другу не хотів навіть приймати, хоч вона й стала принцесою. Санкюлот у тисяча сімсот дев’яносто третьому році, Наполеон увінчує себе залізною короною в тисяча вісімсот четвертому. Палкі прихильники рівності або смерті в тисяча сімсот дев’яносто другому році стають з тисяча вісімсот шостого спільниками аристократії, що її згодом узаконив сам Людовік Вісімнадцятий. А давня аристократія, яка нині владарює у своєму Сен-Жерменському передмісті, та, навпаки, живучи за кордоном, захиріла й здрібніла: вона лихварювала й була торговкою, вона пекла там пиріжки і була кухаркою, вона сіяла хліб і пасла овець. Отож у Франції закон державний і закон моральний — обидва разом і кожен зокрема — дуже скоро відійшли від своєї первісної суті: свої переконання французи спростували поведінкою, а поведінку — переконаннями. Логіки не було ні в діях правителів, ні у вчинках приватних осіб. Виходить, у Франції немає більше моралі. Сьогодні успіх — найвища у вас оцінка вчинків, хай би якими вони були. Зроблене більше нічого не означає само по собі, його вартість цілком залежить від думки, яку складуть про нього інші. Звідси, юначе, можна виснувати друге правило: будьте зовнішньо бездоганним! Ховайте підспідок вашого життя, виставляйте напоказ тільки те, що блищить. Обачність — цей девіз усіх, хто прагне слави, девіз нашого ордену, хай стане і вашим девізом. Великі люди роблять майже стільки підлоти, як і затяті негідники; але роблять вони її потай і напоказ виставляють лише чесноти — тому ніхто не бере під сумнів їхньої величі. Люди маленькі роздають свої чесноти потай, а напоказ виставляють саме нікчемство — отож усі зневажають їх. Ви приховували свою велич і оголяли свої виразки. Ви відверто взяли в коханки актрису, ви жили в неї і з нею. Власне, ви не вчинили нічого вартого осуду, ніхто не став би заперечувати, що й ви, й вона вільні поводитись, як вам заманеться; але ви кинули виклик забобонам вищого світу, і ви втратили пошану, яку світ виявляє до тих, хто скоряється його вимогам. Залишили б ви Коралі панові Камюзо, не виставляли б напоказ своїх взаємин із нею — і ви одружилися б із пані де Баржетон, стали б ангулемським префектом та маркізом де Рюбампре. Чи готові ви змінити поведінку? Хизуватися тільки своєю красою, грацією, дотепністю, поетичним хистом? А якщо вам і не пощастить обійтися без дрібної підлоти, то хай про це знають лише чотири стіни. І тоді ніхто більше не звинуватить вас у тому, що ви темна пляма на декораціях великого театру, йменованого вищим світом. Наполеон називав подібну тактику: