Поети розсталися, потиснувши один одному руки, в нез’ясовному пориві журби та щирої приязні. Люсьєн пішов по свій рукопис, а Данієль д’Артез до ломбарду заставити годинника, щоб купити дві в’язки дров: надворі похолодніло, і йому хотілося, щоб новий друг погрівся біля каміна. Люсьєн з’явився точно, як домовились, і насамперед помітив, що будинок у порівнянні з його готелем іще непоказніший, — у кінці довгого похмурого коридора виднілися сходи. Данієлева кімната була на шостому поверсі; два віконця, між ними чорна пофарбована шафа, повна папок із наклейками, жалюгідне дерев’яне ліжко, схоже на койки у спальні колежу, нічний столик, куплений у крамниці випадкових речей; двоє крісел, набитих волосом, стояли в глибині кімнати, обклеєної шотландськими шпалерами, що за довгий час покрилися шаром кіптяви. Довгий стіл, захаращений паперами, займав простір між каміном та вікном. Навпроти каміна стояв поганенький комодик червоного дерева. Незвичайний тут зачовганий килим застеляв підлогу. Ця розкіш була корисна — вона зменшувала витрати на паливо. При столі було просте канцелярське крісло, оббите сап’яном, що, відживши свій вік, уже побілів; півдюжини нужденних стільців довершували обставу кімнати. На каміні Люсьєн помітив пузатий старожитній свічник із чотирма восковими свічками та з дашком. Коли гість, побачивши тут усі прикмети гризької нужди, спитав, навіщо такі дорогі свічки, д’Артез відповів, що не терпить запаху лойових свічок. Це свідчило про витонченість почуттів хазяїна кімнати. Читання роману тривало сім годин. Данієль слухав із святобливою увагою, не зронивши й слова, не зробивши жодного зауваження — вельми рідкісне свідчення чулості, виявленої слухачем.
— То якої ви думки? — спитав Люсьєн, кладучи рукопис на камін.
— Ви на добрій і вірній дорозі, — урочисто відповів д’Артез, — але ваш роман треба переробити. Якщо ви не хочете бути сліпим послідовником Вальтера Скотта, ви мусите виробити власну манеру, а не запозичувати її. Щоб змалювати своїх героїв, ви, як і він, починаєте з довгих розмов; і тільки коли ваші герої наговорилися, ви беретеся до окису та дії. Через те у вас відходить на другий план боротьба протилежних сил, необхідна для драматизму в усякому творі. Переставте навпаки умови завдання. Замініть розтягнені розмови, яскраві у Скотта і досить-таки безбарвні у вас, описами, до яких вельми схильна наша Французька мова. Хай ваш діалог буде доконечним наслідком, який увінчуватиме вашу зав’язку. Переходьте відразу до дії. Беріться за ваш сюжет то збоку, то з кіпця; одне слово, розгортайте його по-різному, щоб уникнути одноманітності. Застосувавши до історії Франції форми драматичного діалогу Шотландця, ви будете новатором. У Вальтера Скотта немає пристрасті, — вона йому незнана або заборонена лицемірними звичаями того краю. Для нього жінка — уособлення обов’язку. Героїні його романів, за рідкими винятками, всі однакові, всі вони, як кажуть художники, створені за одним трафаретом. Усі вони походять від Кларісси Гарлоу[75]; він зводить усі жіночі образи до одного задуму і тому подає лише зразки одного типу, більш або менш яскраво забарвлені. Жінка будить пристрасть і вносить у суспільство безлад. Форми пристрасті безмежні. Змальовуйте людські пристрасті, і ви допадетесь до невичерпного джерела, яким знехтував цей великий геній тільки задля того, щоб його читали в усіх родинах удавано доброчесної Англії. У Франції, в найбурхливішу добу нашої історії, ви знайдете чарівні вади та блискучі звичаї у католиків і можете протиставити їм похмурі постаті кальвіністів. Будь-яке з колишніх царювань, починаючи від Карла Великого, потребує щонайменше одного роману, а деякі, як, наприклад, царювання Людовіка XIV, Генріха IV, Франціска І, — навіть чотирьох-п’яти романів. Замість того щоб розтягнено розповідати про давно усім відомі події, спробуйте створити мальовничу історію Франції і, зображуючи одяг, меблі, будинки, внутрішню обставу, побут, відтворіть дух епохи. У вас є засіб стати самобутнім — спростуйте помилкові думки, що спотворюють образи більшості наших королів. Наважтеся в першому ж своєму творі відновити величний і прекрасний образ Катерини Медічі, яку ви віддали в жертву упередженням, що досі тяжіють над нею. Нарешті, змалюйте Карла IX таким, яким він був насправді, а не таким, яким його зобразили протестантські письменники. По десятьох роках наполегливої праці ви досягнете слави й багатства.
75