Ці дев’ять чоловік утворили Братство, де пошана і приязнь установили мир між протилежними вченнями та ідеями. Данієль д’Артез, пікардійський дворянин, так само ревно дотримувався монархічних поглядів, як Мішель Кретьєн захищав ідею європейської федерації. Фюльжанс Рідаль висміював філософську доктрину Леона Жіро, а той, у свою чергу, провіщав д’Артезові занепад християнства і зруйнування сім’ї. Мішель Кретьєн визнавав учення Христа, божественного основоположника Рівності, й захищав безсмертя душі від скальпеля Б’яншона, переконаного аналітика. Вони обмірковували, але не сперечалися. Оратори не хворіли на марнославство, бо самі ж були й своїми слухачами. Виносячи на обговорення свої праці, вони зі зворушливою юнацькою щирістю давали один одному поради. А коли йшлося про якесь серйозне питання, то опонент завжди був ладен поступитися власною думкою і намагався зрозуміти погляди друга й допомогти йому, адже людині завжди легше виявити неупередженість, якщо питання лежить за межами її інтересів. Майже кожному з них були властиві лагідність і терпимість — дві риси, що свідчили про благородство душі. Заздрощі — цей страшний набуток наших ошуканих надій, наших змарнованих талантів, наших недосягнених успіхів, наших розбитих прагнень — були їм невідомі. До того ж усі вони йшли різними дорогами. Тому кожен, кого, як і Люсьєна, приймали до їхньої спілки, почував себе легко. Справжній талант завжди доброзичливий, щирий і відвертий, йому осоружна бундючність; його критичний дух тішить розум і ніколи не ранить самолюбства. Після того як ущухало перше шанобливе хвилювання, новачок відчував безмірну втіху в товаристві цих молодих обранців. Близька дружба не виключала почуття власної гідності, глибокої поваги до свого колеги; врешті, кожен розумів, що в разі потреби він повинен прислужитись іншому або, у свою чергу, просити підтримки в товариша — тому всі приймали взаємні послуги без будь-яких церемоній. Бесіди, цікаві й невимушені, охоплювали найрізноманітніші теми. Влучні, як стріли, слова легко проникали у глиб сердець. Крайнє убозтво їхнього життя і блиск розумових скарбів становили разючу протилежність. Життєві злигодні тут згадували тільки тоді, коли вони давали привід для дружніх жартів. Одного дня, коли передчасний холод давався взнаки, д’Артезовим друзям спала одна й та сама думка: всі п’ятеро прийшли до нього, сховавши під плащем дрова. Так буває, коли друзі, збираючись на прогулянку десь за місто, домовляються, що кожен принесе із собою чогось їстівного, і всі приходять з пирогами. Друзі були обдаровані тією внутрішньою красою, що позначається і на зовнішності й разом із працею та безсонними ночами золотить молоді обличчя божественним сяйвом. Непорочність життя і пломінь мислі надавали їхнім рисам, трохи неправильним, виразності й чистоти. Поетично високі чола промовляли самі за себе. Живі, ясні очі свідчили про бездоганне життя. Коли їм дошкуляли злидні, вони, палко підтримуючи один одного, терпіли їх так весело, що той тягар не затьмарював їхніх облич — облич юнаків, котрі ще не звідали справжнього гріха, не принизились до ницої поступки перед сумлінням, на яку пускаються з остраху потрапити в скруту, із прагнення будь-якою ціною доскочити успіху чи з поблажливої вибачливості, з якою письменники ставляться до зради. Почуття певності, якого не знає кохання, зміцнює дружбу і надає їй ще більшої принадливості. Ці люди були певні один в одному: ворог одного з них ставав ворогом для всіх; кожен би поступився своїми доконечними інтересами задля священної єдності їхніх сердець. Нездатні на ганебний вчинок, вони могли всякому звинуваченню протиставити грізне «ні!» й відважно захищати один одного. Однаково шляхетні серцем і однаково сильні в своїх почуттях, вони могли вільно ширяти думкою і словом у всіх сферах науки й розуму — звідси щирість їхніх взаємин і жвавість їхніх розмов. Певні, що їх зрозуміють, вони давали цілковиту волю думкам; вони не крились один перед одним, щиро висловлюючи свої болі й радощі; вони думали й почували від повного серця. Їм була притаманна зворушлива чулість, що обернула байку «Два приятелі»[78] на скарб для високих душ. І не дивно, що кожну нову людину вони приймали в своє товариство з великою доскіпливістю: вони надто добре усвідомлювали свою велич та цінували своє щастя і боялися порушити його, прийнявши до Братства якогось неперевіреного новачка.