— Тисяча і одна ніч! — пробурмотів Кортец.
— Щось схоже на це, мосьє, — ввічливо погодився Джейк. — Монахи неохоче поклали в домовину опального боярина книгу з світськими епіграмами, тим паче, що деякі з цих епіграм були зовсім нескромними…
— А, чорт! Я залюбки почитав би їх! — перебив Кортец.
— Боярин Бєльський був похований у тому самому монастирі, в склепі, де вже спочивали останки інших Бєльських, засланих у цей монастир в різні роки… Там, у домовині боярина, книга Агафія пролежала сотні років, поки, нарешті, один з Бєльських, князь Платон, брат мого батька, якось не надумався одвідати могили своїх предків…
— Сентиментальність?
— Ні, це була дуже дивна людина, мосьє… У нас із роду в рід передавалась легенда, що візантійська царівна Зоя привезла разом з своїми книгами якийсь древній індійський згорток, на якому був написаний рецепт ліків, що повертають молодість і продовжують життя на багато десятків років.
— Я так і знав, що без чортівні тут не обійдеться! — скептично підібгавши губи, мовив Кортец.
— У російському народі грецька царівна вважалася чаклункою…
— Це пікантно. Я чув, що вона до того ж була гарненькою, — мрійно сказав Кортец і провів у повітрі пальцем якусь лінію.
— Мій дід любив князя Платона і порадив йому поритися в монастирській гробниці Бєльських.
— Цікаво! — вигукнув Кортец. — А знаєте, голубе мій, ви не в той бік поїхали…
— Тобто як це? — не зрозумів Джейк.
— Вам треба було написати захоплюючий сценарій для кінофільму в трьох серіях і відвезти в Голлівуд. Мільйонів ви б не заробили на ньому, але сотню тисяч загребли б напевне. Я знаю. Промишляв колись… Але до діла. Що ж знайшов у таємничій гробниці ваш дядько?
— Він знайшов там антологію Агафія. Титульну сторінку її з планом тайника, де заховані книги царівни Зої та Івана Грозного, і з шифрованим грецьким написом ви вже бачили.
— З шифрованим? — вигукнув Кортец. — А у вас є ключ від цього шифру?
— Мій батько розшифрував запис боярина Бєльського.
— А князь Платон?
— Він також розшифрував.
— Он як?.. Розповідайте далі… До речі, як потрапила книга Агафія до вашого батька?
Джейк лукаво усміхнувся.
— Щоб про це дізнатись, вам, мосьє, доведеться вислухати любовну історію, яку я вчора обіцяв вам розповісти.
— «Декамерон»! День четвертий, новела шоста! — тоном конферансьє пророкотав Кортец. — Андреола кохає Габріотто…
— Ви вгадали, мосьє… Дружина мого батька, прекрасна Ежені, покохала князя Платона. Він був старший за неї на двадцять років і боготворив її. Освідчились вони, як це потім з’ясувалось, у тому самому монастирі, де знайшов візантійську книгу мій дядечко. Тут князь Платон подарував своїй коханій найдорожче, що в нього було, — візантійську книгу, — і зробив на титульній сторінці напис французькою мовою… Ви його бачили, мосьє.
— Це відносно святого Кирила і вічної молодості? — Так. Князь Платон марив тоді таємничим індійським рецептом.
— Навіщо ж він оддав книгу, де був план тайника і шифрована вказівка, як знайти бібліотеку Зої та Грозного? — з подивом запитав Кортец.
— Я думаю, що ця парочка не збиралась розлучатися, мосьє, — пояснив Джейк. — Чи в нього була книга, чи у неї, нічого не змінювалось. Можливо, що шукати цілющий рецепт вони збиралися вдвох…
Кортец хвилину подумав.
— Чим же все-таки закінчились розшуки вашого дядечка в монастирі?
— Нічим, мосьє, — упевнено відповів Джейк. — Йому перешкодила революція. А сторінка з книги Агафія з усіма записами потрапила до рук чоловіка чарівної Ежені і була потім вивезена з Росії.
— Що сталося з князем Платоном? — анкетним тоном спитав Кортец.
— Після революції він пропав безвісти десь у глухій російській провінції… Скоріше всього, потрапив у дім для божевільних, мосьє. Батько був певен, що в голові його брата не вистачало якихось гвинтиків,
— А Ежені?
— За наявними у мене відомостями до двадцять п’ятого року вона жила в Москві. Є адреса… Все це ми уточнимо в Москві, мосьє.
Джейк замовк І, стараючись не кліпати, очікувально дивився на Кортеца. Він був схожий на тихого доброзвичайного школяра, який чудово відповів урок і чекає або п’ятірки, або якихось каверзних запитань.
Учитель, тобто Кортец, сказав: