Джейк вийняв з конверта нові репродукції і, як продавець перед покупцем, поклав їх перед Тараканцевим:
— А тут уже відбито процес розчистки… Ось обличчя… рука… частина фону… Ось підпис. У нас є висновки видатних художників, які підтверджують, що пейзажі були нанесені на портрети роботи Боровиковського…
— …І продані мені за безцінь з дозволу експерта Дмитра Павловича Тараканцева, — додав Кортец, іронічно дивлячись на помертвіле обличчя Лжедмитрія. — Накажете показати купчу?..
Тараканцев втупився. нерухомим поглядом у випещену, самовпевнену пику Кортеца. Хвилину він мовчав, нарешті хрипко прогарчав:
— Шахраї! Шантажисти! Я зараз же подзвоню в МВС!..
Джейк діловито склав у конверт репродукції і сів на своє місце з виглядом невинної дитини. Кортец похитав головою:
— Лаятися не треба, Дмитре Павловичу. Це ні до чого… А подзвонити в МВС треба… Нехай розберуться в цій темній справі…
Він підійшов до телефону і взяв трубку:
— Джейк! Номер телефону МВС?..
Джейк уже гортав свою записну книжку:
— Зараз-зараз, мосьє…
Тараканцев підбіг і вирвав у Кортеца трубку:
— Поводьтеся пристойно! Ви в чужому домі!
Кортец розвів руками:
— Але ж ви самі хотіли подзвонити. Чого ж зволікати?..
Тараканцев заходив по кімнаті. Його трясло, мов у лихоманці. Тон Кортеца, його впевненість збили з пантелику нещасного Лжедмитрія. Це ж не жарт — він продав два цінні шедеври російського мистецтва спритному агентові за безцінь… І хто тепер повірить, що він, Тараканцев, не знав, що саме намальовано під жалюгідною мазаниною, під двома посередніми пейзажами?..
Кортец ворушив волосатими пальцями, милуючись грою світла в камінні на перснях, Джейк посилав у стелю незрозумілі сигнали своїми зеленими повіками…
Мовчання тривало хвилини дві. Чути було тільки приглушені зітхання Лірики за стіною та схвильоване сопіння Лютеції Гаврилівни, що припала вухом до дверей.
— Де ці полотна? — спитав нарешті Тараканцев.
— У готелі, мосьє… — подавшись уперед, ввічливо сповістив Джейк.
— Милості просимо завтра вранці до нас, — сказав Кортец. — Прихопіть із собою професора Кончаковського. Він великий спеціаліст по Боровиковському.
— Ні в які готелі я не поїду, — хмуро пробуркотів Тараканцев. — Приїжджайте сюди завтра ввечері самі. Я й без Кончаковського в усьому розберуся…
— Дуже добре! — з неприхованим задоволенням погодився Кортец.
Він був певен, що Кончаковському Тараканцев цієї таємниці відкривати не буде.
Тараканцев сів і замислився.
Кортец підсів до нього і, намагаючись говорити якомога задушевніше, сказав:
— Дмитре Павловичу! Голубе мій! Не гнівайтеся! Звичайно, ви тут ні при чому. Хтось під час революції замазав Боровиковського, щоб не реквізували, — і все. Я обіцяю вам, що як тільки ми з містером Бєльським повернемося з монастиря, ці полотна будуть ваші… Ви можете їх спалити або повідомити про них як про відкриття і прославитися…
— Що ви шукатимете в цьому монастирі? — понуро дивлячись на Кортеца, спитав Тараканцев.
— Там похований боярин Бєльський, друг Івана Грозного. У Джейка є відомості, що в домовину боярина Бєльського покладено один цікавий стародавній рукопис…
— Візантійська антологія Агафія, п’яте століття, — з великою готовністю пояснив Джейк. — До мене потрапила від одного з емігрантів її титульна сторінка…
Він витяг з внутрішньої кишені згорнутий у трубку пергаментний аркуш, приклеєний на ватманський папір, і передав Тараканцеву. Той довго й уважно розглядав його, нарешті повернув:
— Не думаю, щоб ви що-небудь там знайшли. Усе цінне вивезено. Решту взято на облік, зберігається в місцевому музеї.
Кортец засміявся і, легенько поплескавши Тараканцева по плечу, сказав:
— Наше життя осмислене тільки в тому випадку, коли ми щоденно виходимо на полювання за щастям, Дмитре Павловичу. Чому б нам, скромним туристам, не полювати за щастям на півночі Росії, в романтичному старовинному монастирі?..
— Я вже сказав: вам ніхто не дозволить провадити там розкопки, — холодно мовив Тараканцев.
— Мені — ні, а ось цьому юнакові дозволять, — кивнув на Джейка Кортец.
— Чого ви так думаєте? — насмішкувато глянувши на Джейка, запитав господар дому.
— Джейк! Продемонструйте товаришеві Тараканцеву свої документи, — коротко наказав Кортец.
Джейк встав, швидко витяг з кишені бумажник і подав Тараканцеву якийсь папірець. Той розгорнув, прочитав і ахнув: він тримав у руках командировочне посвідчення на бланку своєї установи, з печаткою і за своїм підписом. Так, це був його підпис: дрібний, хитромудрий з вигадливими закарлючками. В посвідченні було сказано, що науковий співробітник Георгій Іванович Богемський командирується для дослідницької роботи туди-то й туди-то…