Тараканцев поправив окуляри й уважно поглянув на Джейка:
«Диверсант?.. Шпигун… А що, як його схоплять?.. Ні! Дурниця!.. Легко можна буде встановити, що посвідчення сфабриковане…»
Він повернув документ і, криво посміхнувшись, сказав:
— Одразу видно, що ви син заможних батьків.
Джейк скромно помовчав і сів на своє місце. Але Кортец весело засміявся:
— Його батьки були зовсім бідні, Дмитре Павловичу. Нехай їм легко буде на тому світі…
Тараканцев підвівся:
— Отже, завтра в цей самий час приходьте до мене.
Не сподіваючись на рукостискання, Кортец вклонився з сяючим обличчям:
— Неодмінно, голубе мій. Тільки я не зможу приїхати. Приїде Джейк і привезе поки що одно полотно… А потім можна буде подивитися і другий шедевр…
У кімнату ввалилася Лютеція Гаврилівна, за нею невпевнено ввійшла Лірика.
— Як, ви вже йдете? — жваво запитала мадам.
— На жаль, нам час, — сказав Кортец і поцілував могутню руку Лютеції.
Те саме зробив і Джейк.
— Ваш чоловік став би великою людиною, мадам, якби в Радянському Союзі цінили справжній розум, — улесливим тоном промовив Кортец і поцілував руку Лірики.
Тараканцев залишився в кімнаті, так і не вирішивши, чи слід йому проводжати гостей.
— Розум!.. Великою людиною став би!.. — закричала Лютеція, коли за Кортецом і Джейком зачинилися двері. — Йому люди пропонують вигідну справу, дають гроші, а він із себе святого корчить!..
— Лютеціє Гаврилівно! — істерично заверещав Тараканцев. — Прошу замовкнути!
— Мамо, облиш, будь ласка! — визвірилась Лірика.
— Я замовкну, — грізно сказала мадам, — але тепер і ви мовчатимете, як печений судак, Лжедмитрій Павлович… Ці пани так затиснуть вас у кулак, що ви й не писнете…
Прогулянки по монастирю
Під суворими поглядами святих, зображених на стінах масивних кам’яних воріт, Тася й Волошин пройшли під склепіннями монастирської надвратної церкви і, зупинившись, озирнулися… Струнка, одноглава церковка, що мов шугала в небесну синяву, здавалася Тасі Царівною Лебіддю, чудесною красунею з казки Пушкіна.
Тася сказала про це Волошину. Той зразу ж погодився, але не втримався від спокуси пожартувати.
— І цій дівчині всього тільки чотириста років! Я певен, що її так само, як і Царівну Лебідь, створив поет. Авжеж поет! — повторив він. — Але зверніть увагу, Настусю, своїм витвором він явно протестує проти «загробних мук» і говорить лише про вічне життя.
Тася щасливо засміялася.
— Як я рада, що приїхала сюди! Я бачу живі чудеса стародавньої архітектури! Цих поетів у давнину називали «умільцями кам’яного ремесла».
Тася і Волошин ішли тінистими алеями головного монастирського двору.
— Ходімо на внутрішнє подвір’я. Я хочу оглянути ту церковку, про яку нам учора ввечері розповідав професор Стрілецький, — сказала Тася.
Дворів у монастирі було п’ять, і їх відокремлювали один від одного могутні стіни та огорожі.
— Не розумію, чому всередині монастир необгороджений? — спитала Тася.
— А я поясню вам, — сказав Волошин. Він уже звикся з роллю професіонального гіда і, начитавшись у Вологді довідкової літератури, охоче давав пояснення своїй супутниці. — Справа в тому, що ми з вами перебуваємо не тільки в колишньому монастирі, але й у колишній фортеці. Так, так! Це був крупний військовий опорний пункт на півночі Московської Русі… Вороги не могли проникнути на південь, минувши цю фортецю. Тут стояв сильний гарнізон, який міг мобілізувати населення і вдарити інтервентам у тил… А взяти приступом цю фортецю було неможливо… Ви звернули увагу, що її стіни майже скрізь оточені озером?.. Вони такі ж високі, як і стіни Московського Кремля, а башти навіть вищі й ширші за кремлівські…
Тася озирнулась і з повагою поглянула на могутні стіни й башти монастиря.
— Тепер перейдемо до питання, яке поставив мені один з екскурсантів, — жваво вів далі Волошин. — Навіщо стільки стін всередині монастиря?.. А ось нащо. Коли б під час облоги фортеці вороги увірвалися в один з монастирських дворів, то їм довелося б штурмувати стіни решти дворів…
— І справді… — захоплено оглядаючи внутрішні стіни, погодилася Тася.
— Прошу звернути увагу, товариші екскурсанти, на розташування дворів. Увірвавшись в один з дворів, вороги вже самі з трьох сторін були оточені захисниками фортеці і часто цим непрошеним гостям так перепадало, що вони ледве ноги виносили.