— Стій! Хлопче! Стривай! Куди ти?
З палатки прожогом вискочив скуйовджений брудний хлопчисько-ламут, а слідом за ним висунувся захеканий Петя. Хлопець пробіг кілька кроків, але Петя догнав його, схопив за плече і потяг до палатки Берсеньєва.
Обидва геологи, почувши галас, вийшли з палатки. Студент підвів до них хлопця.
— Це Нене, син ламута Нуке. Я знайшов його біля «вікна» в старій шахті.
— Як він туди потрапив? — суворо запитав Берсеньєв.
Петя знизав плечима:
— Не знаю. Я тільки на хвилину залишив вхід у шахту відкритим, він і прошмигнув. Заходжу, бачу — сидить біля «вікна», ніс об «вікно» приплющив і витріщив очі. Я його за руку схопив, а він од мене…
Майгін з досадою сплюнув:
— От бісеня! Ну що тепер з ним робити?.. Піде в стійбище, розляпає. Мало того, що ламути копати перестануть, ще й напакостити можуть…
— Андрію, ну навіщо ви його лаєте? Це дуже хороший хлопець! — Голос Берсеньєва дзвенів незвичайно лагідно. — Як тебе звуть? Нене? А-а! Дуже добре! Петю, та відпустіть його руку, навіщо його тримати?
Петя здивовано глянув на Берсеньєва, потім на Майгіна і відпустив маленького ламута. Той потер руку і недовірливо подивився на Берсеньєва, який дружньо плескав його по плечу.
— Ти мені завжди подобався, Нене, — вів далі Берсеньєв. — Хочеш, я тобі цукру дам? Ти любиш цукор?.. Цукру не хочеш? А що ж ти хочеш?
— Батько йду… Яранга йду, — похмуро сказав Нене.
— Додому хочеш? Жаль. А я хотів тебе тут залишити. У нас добре: цукор є, м’ясо є. А потім, — Берсеньєв таємниче підморгнув ламутові, — ми з тобою туди підемо, — він кивнув у напрямку шахти. — Там гарне стійбище є. Ти бачив?..
Очі в хлопця загорілися. Він кивнув головою.
— Завтра підемо туди. Хочеш?
— Хо… чеш… — рішуче повторив Нене.
— Ну, от і добре! Тільки ти додому не йди. Підеш — не візьму з собою в красиве стійбище. Петю, — звернувся Берсеньєв до студента, — доручаю вам це дитя природи. Доглядайте за ним, а завтра зранку, перед тим, як приступити до роботи, ще раз поведіть його в шахту, хай полюбується… Ну, Андрію, перший інцидент, здається, улагоджено, — звернувся Берсеньєв до Майгіна, коли Петя, по-дружньому обнявши маленького ламута за плечі, повів його в палатку. — Тепер він ні за що в світі не піде звідси. Голова у нього ще не забита забобонами, а те, що він побачив там, унизу, мабуть, полонило його на все життя.
— Так само, як і мене, — замріяно промовив Майгін.
— Так само, як і нас, — у тон відповів йому Берсеньєв.
Маленький чарівник
Рано-вранці друзі взялися до роботи. Новий член експедиції, маленький ламут Нене, активно допомагав їм. Разом з Петром він носив у мішках породу і охоче підтримував із студентами розмову з допомогою кількох скалічених російських слів, які вже встиг вивчити.
Коли по Нене прийшов батько, хлопець навідріз відмовився йти додому, і Майгін легко умовив ламута Нуке залишити сина «погостювати».
Ополудні зробили перерву на обід, під час, якої Нене, набивши рот цукром, розважав геологів, розповідаючи про те, що він бачив у шахті.
— Багато… огонь! — говорив Нене, прицмокуючи від подвійного задоволення — від цукру і від спогадів про «красиве стійбище». — Огонь! Ще огонь! Ще огонь! — і хлопець підняв три пальці.
— Підрахунок правильний, — коментував Майгін. — Джерел світла справді три.
— Багато яранга… Кароші яранга. Я там іду?.. Га? — запитав хлопець, дивлячись на Берсеньєва.
— Звичайно, підеш. Я обіцяв, — з ласкавою посмішкою відповів Берсеньєв. — Ну, друзі, обід закінчився, берімося до роботи…
Робота відновилася. Через дві години лопата Майгіна стукнулась об щось тверде. Звук удару був дзвінкий, наче залізо ударилось об залізо, і всі відразу ж зупинилися, повернувшись до Майгіна. Майгін нахилився, повозився в себе під ногами і витяг сіру круглу кулю завбільшки з кулак.
— Що це? — спитав Берсеньєв.
— Не знаю… Куля якась…
Майгін підніс свою знахідку до ліхтаря.
— Річ ніби скляна. Треба розглянути краще. Ходімо нагору.
— Ні. Відкладіть, Андрію, вбік, потім роздивимось. Зараз треба копати, копати, копати.
Майгін беззаперечно відклав знахідку і знову взявся за лопату.
— Це добре, що ми вже дещо знайшли, — розсудливо промовив він. — Очевидно, ми за кілька кроків од входу.
Не минуло і десяти хвилин, як його здивований вигук знову примусив усіх перервати роботу.