Костянтинов суворо подивився на молодого геолога і відповів:
— Так. У мене тут вища. А це, — він показав на машини, — математика найвища.
Геологи не набридали йому ніякими передчасними розпитуваннями, відчуваючи, що цей несподіваний захожий знає про підземне місто щось таке, чого не знають вони, і тому вирішили набратися терпіння і чекати, коли він закінчить свої дослідження. Самі ж вони розподілили між собою різні об’єкти у підземному місті і теж щодня вивчали їх.
Нарешті якось Костянтинов оголосив, що він закінчив вивчення механізмів у підвалах міста.
— Пам’ятаєте, друзі мої, коли ви вперше розповідали мені історію вашого відкриття і показали перші об’ємні картини ілюзійного апарата, я сказав вам, що повинен перевірити одно неймовірне припущення. Я закінчив перевірку. Моя здогадка підтвердилась. І про це я завтра доповім вам.
— А чому не сьогодні? — спитав Петя.
— Тепер ніч. Якщо я вам скажу сьогодні, ви не спатимете. А спати вам треба. Бачите, до чого мене довели безсонні ночі, — Костянтинов показав на свої запалі щоки. — А крім того, — додав він посміхаючись, — мені хотілося б зробити своє повідомлення нашому маленькому науковому товариству у більш урочистій обстановці.
— Згоден! — сказав Майгін.
— Я теж, — підтримав Берсеньєв і додав, лукаво усміхаючись: — І все ж мушу признатися, що вперше зустрічаю мисливця, який носить у своїй сумці креслення, знає інтеграл Ейлера і урочисту обстановку наукових товариств.
Костянтинов розсміявся чудним хрипким сміхом, не змінивши при цьому суворого виразу свого аскетичного обличчя.
— Ви сумніваєтеся, Клавдію Володимировичу, що я мисливець? Даремно. Я справді мисливець. Тільки моя дичина якась неземна. Про це теж розповім вам завтра. А тепер на добраніч.
І він попрямував до своєї палатки.
Другого дня Берсеньєв, Майгін, Петя і Костянтинов зібрались у блакитному котеджі з «саркофагами». Петя поставив на круглий стіл келихи з яскраво-червоним напоєм, цукерки і кольорові коржики, які приніс Нене з підвалу будинку. Костянтинов розклав біля себе свої креслення, блокноти і почекав, поки Майгін і Берсеньєв сядуть за стіл.
— Якщо ви, колеги, не заперечуєте, — сказав він, — я запропоную порядок денний нашої наради.
Берсеньєв ствердно хитнув головою. Майгін не витримав і засміявся:
— Анафема! Як урочисто! Прямо тобі академія. І далекосхідний Дон-Кіхот у ролі президента підземної наукової асамблеї. Слухайте, Костянтинов, ви або трошки, або зовсім божевільний. Але, слово честі, ви мені подобаєтесь!
— Ви теж, — посміхаючись, відповів Костянтинов.
— Божевільний?
— Ні. Подобаєтесь мені. Та ми ще встигнемо освідчитися, любий Майгін. А тепер почнемо нараду. Першим повинен виступити наш юнак. — Костянтинов глянув на Петю. — Хай скаже, які страви він поставив на цей стіл. Потім шановний Клавдій Володимирович доповість нам про свої спостереження над немеркнучими світилами цього підземного міста, а тоді ви, Майгін, розповісте про нові картини «ілюзіону», які ви бачили. Останнім доповідатиму шановному товариству про свої дослідження я…
— Добре, — почав Петя. — Я скажу. Але ви їжте. Це дуже смачні їства. Я назвав їх «А-о», бо так називала їх жінка, яка в «ілюзіоні» частувала своїх гостей. Запивайте «вітном». Це якийсь поживний і освіжаючий напій, схожий на вино. Тому я і назвав його «вітном» від слова «віта» — життя. Звичайно, цю їжу і питво повинні ще дослідити хіміки, а найголовніше — дізнатися, чому вони так довго зберігаються, не псуючись… Я пересвідчився, що одного коржика досить, щоб заспокоїти голод майже на цілий день. Нене за кілька днів, проведені в підземеллі, зовсім переродився. Ви пам’ятаєте, який він був? У мене теж раніше завжди болів шлунок, а тепер їм ці коржики, і все наче рукою зняло.
— Це що ж, проносне? — сміючись, запитав Майгін.
— Ні, — зніяковіло відповів Петя. — Але якось дуже добре себе почуваєш, коли з’їси їх.
— Усе? — спитав Берсеньєв.
— Все.
— Доповідь з наукового боку слабо обґрунтована, — резюмував Майгін, наливаючи собі склянку червоного «вітна». — Але що поробиш? Петя не хімік. З нього нічого не візьмеш.
Костянтинов поставився до інформації студента дуже серйозно.
— І все-таки він сказав багато. Його спостереження свідчать, що їжа і напій, які ви знайшли в цьому будинку, мають неоціненні якості. За ваше щасливе життя, юначе!
Костянтинов підняв склянку і осушив її одним духом.
— Я не міг близько спостерігати світні кулі над містом, — почав Берсеньєв, — але скористався біноклем і підзорною трубою. Я так, як і Петя, нічого певного про предмет моїх спостережень сказати не можу, проте дещо зрозумів і про дещо догадуюсь.