Я не подумав, перед тим як ми покинули мій дім, записати з комп’ютера точну адресу, яка стояла під телефоном Клейтона Слоуна, не видрукував і мапи. Я тоді не знав, що ми поїдемо в цю подорож. Але Янґстаун — село, а не велике місто, як Буфало, і ми сподівалися, що в нас не забере багато часу з’ясувати там усе, що нам треба. Ми з’їхали з дороги Роберта Мозеса на Локпорт-стрит і звернули на південь, у напрямку штату Мен.
Я помітив гриль-бар.
— Там у них, певно, є телефонна книга, — сказав я.
— А я б перехопив чогось, — промовив Вінс.
Я теж хотів їсти, але мене також змагала тривога. Ми були надто близько до своєї мети.
— Тільки швиденько, — сказав я, і Вінс знайшов місце, щоб припаркувати машину за рогом вулиці.
Ми пройшли назад, увійшли до бару, й нас огорнули пахощі пива та смажених курячих крилець.
Коли Вінс умостився на стілець перед стійкою бару й замовив собі пиво та порцію курячих крилець, я знайшов платний телефон, але не знайшов телефонної книги. Коли я звернувся до бармена, він дістав мені її з-під прилавка.
Під телефонним номером Клейтона Слоуна стояла адреса: вулиця Ніаґара-В’ю-Драйв 25. Я просто запам’ятав її. Повернувши книгу барменові, я запитав у нього, як туди проїхати.
— По Менському шосе, півмилі на південь.
— Ліворуч чи праворуч?
— Ліворуч. Якщо ви поїдете прямо, то заїдете в річку, друже.
Янґстаун стояв на річці Ніагарі, прямо навпроти канадського міста Ніаґара-он-зе-Лейк, знаменитий своїм «живим театром». Я пригадав, що там вони влаштовують фестиваль Шоу, названий так на честь Джорджа Бернарда Шоу.[38]
Можливо, іншим разом.
Я обгриз м’ясо з двох крилець і випив півкухля пива, але шлунок у мене тремтів і стискався від нервової напруги.
— Я не можу витримати далі, — сказав я Вінсові. — Ходімо.
Він кинув на стійку бару кілька банкнот, і ми рушили до дверей.
Світло автомобільних фар вихопило з темряви вуличні знаки, і незабаром ми вже побачили перед собою Ніагару.
Вінс повернув ліворуч і повільно поїхав вулицею вниз, тоді як я видивлявся номери будинків.
— Двадцять один, двадцять три, — сказав я. — А ось і він. Двадцять п’ятий.
Замість звернути на під’їзну алею, Вінс проїхав близько сотні ярдів далі вниз по вулиці, перш ніж виїхати на бровку й вимкнути світло.
На під’їзній алеї біля двадцять п’ятого будинку стояла машина. Срібляста «Хонда-Акорд", якій було приблизно п’ять років. Ніякого коричневого автомобіля там не було.
Якщо Джеремі Слоун поїхав додому, то, схоже, ми випередили його. Якщо тільки його автомобіль не стояв в окремому гаражі на дві машини.
Будинок був широкий, одноповерховий, споруджений, найімовірніше, в шістдесятих роках. Добре доглянутий. Ґанок, на ньому два дерев’яні крісла з відкидною спинкою. Дім не здавався багатим, але був, як то кажуть, затишним. Тут був також пандус. Пандус для інвалідного візка, під дуже малим кутом, від пішохідної доріжки до ґанку. Ми піднялися ним і тепер стояли удвох перед дверима.
— Як ви хочете це розіграти? — запитав Вінс.
— А ви як вважаєте?
— Без зайвого ризику, — запропонував Вінс.
У будинку ще горіло світло, й мені вчулися приглушені звуки телевізора десь усередині, тож не було схоже, щоб я міг когось розбудити. Я підняв указівний палець, наблизив його до кнопки дзвінка і протягом кількох секунд не доторкався до неї.
— Підіймайте завісу, — сказав Вінс.
Я натиснув на кнопку.
Розділ сороковий
Коли минуло півхвилини чи десь так і ніхто не підійшов до дверей, я подивився на Вінса.
— Спробуйте ще раз, — промовив він і показав на пандус. — Це може забрати певний час.
Тож я знову натиснув на кнопку дзвінка. І тоді ми почули якийсь приглушений рух у домі, й через мить двері почали відчинятися, але відчинилися вони не відразу й не цілком, а лише прочинилися трохи. Коли вони прочинилися на фут або десь так, я побачив, у чому причина такої неквапності. За дверима була жінка в інвалідному кріслі на колесах, яка відкотила його назад, потім трохи нахилилася вперед, щоб відчинити двері ще на кілька дюймів, потім знову від’їхала назад і знову нахилилася вперед, щоб прочинити двері ще трохи ширше.
38
Джордж Бернард Шоу (1856–1950 pp.) — славетний англійський драматург, автор всесвітньо відомої п’єси «Піґмаліон».