Я пішов до вітальні, де знайшов дві коробки з-під черевиків, наповнені спогадами з дитинства Синтії. З огляду на те, якими були для нас ці останні тижні, коробки так і не повернулися до своєї звичайної схованки, на дно нашої стінної шафи.
Я став швидко й навмання переглядати речі, що зберігалися в коробках, викладаючи старі квитанції та вирізки на столик для кави, але вони не мали для мене ніякого сенсу. Вони утворювали одну велику головоломку без чітко означеної структури.
Я повернувся на кухню, зателефонував Ролі додому. Для нього було ще рано їхати до школи. Мені відповіла Мілісента.
— Привіт, Тері, — сказала вона. — У чому річ? Ти сьогодні не вийдеш на службу?
— Ролі вже надав мені кілька днів відпустки, — сказав я. — Мілі, ви часом не маєте якихось відомостей про Синтію?
— Про Синтію? Ні. Тері, що відбувається? Синтія вдома?
— Вона кудись поїхала. І забрала з собою Ґрейс.
— Зараз покличу Ролі.
Я почув, як вона поклала слухавку, й через кілька секунд Ролі запитав:
— Синтія покинула дім?
— Так. І я не знаю, що мені робити.
— Прокляття. А я саме збирався зателефонувати їй сьогодні, розпитати, як їй ведеться, якби вона захотіла розмовляти зі мною.
— Вона не сказала тобі, куди їде?
— Ролі, якби я знав, куди вона поїхала, то не телефонував би вам у таку ранню пору, хай йому грець!
— Окей. Окей. О Господи, я не знаю, що тобі сказати. Чому вона поїхала? Ви що, люди, посварилися чи щось таке?
— Схоже на те. Я трохи дав маху. І, думаю, цей намір виник у неї цілком несподівано. Вона не почувала себе тут у безпеці, вона хотіла захистити Ґрейс. Але їй не слід було робити це в такий спосіб. Якщо ви щось почуєте про неї, якщо її побачите, повідомте мене, гаразд?
— Гаразд, — сказав Ролі. — І ти теж, якщо її знайдеш, зателефонуй.
Наступний дзвінок я зробив у офіс доктора Кінцлер. Він іще не відкрився, тож я залишив там повідомлення, що Синтія покинула дім, попросив її зателефонувати мені, залишив номери свого домашнього й мобільного телефонів.
Єдиною іншою особою, якій я мав намір зателефонувати, була Рона Ведмор. Я трохи подумав і вирішив поки що цього не робити. Вона була, наскільки я міг судити, не в нашому кутку рингу.
Мені здавалося, я зрозумів, з яких міркувань зникла Синтія, але я не був упевнений, що їх зрозуміє Ведмор.
І тут мені згадалося одне ім’я. Ім’я чоловіка, з яким я ніколи не зустрічався, ніколи не розмовляв, ніколи не бачив навіть у протилежному кінці кімнати. Але його ім’я мені доводилося чути вже не раз.
Мабуть, настав час зустрітися й поговорити з Вінсом Флемінґом.
Розділ тридцять другий
Якби я переконав себе зателефонувати детективові Ведмор, то міг би запитати її, де зможу знайти Вінса Флемінґа, й заощадив би собі чимало часу. Вона сказала, їй відоме це ім’я. Ейбеґнел розповів нам раніше, що він має на своєму рахунку цілу низку правопорушень. Уважалося навіть, що він брав участь у вбивствах помсти за смерть його батька, які були скоєні на початку дев’яностих років. Було вельми ймовірно, що поліційний детектив знає, де перебуває людина з таким послужним списком.
Але я не хотів розмовляти з Ведмор.
Тож сів за комп’ютер і здійснив пошук на ключові слова «Вінс Флемінґ» і «Мілфорд». Я знайшов кілька повідомлень у розділі новин однієї з нью-гейвенських газет за останні кілька років, в одному з них було детально описано, як проти нього висунули звинувачення в нападі. Він відкоркував пляшку з пивом, розбивши її об чиюсь фізіономію. Цю справу закрили, коли жертва вирішила забрати свій позов. Я був переконаний, що цими подробицями справа не обмежувалася, але в інтернетному виданні тієї газети більше нічого не було.
Проте я знайшов там ще одну історію, де про Вінса Флемінґа побіжно згадувалося як про того, хто, за чутками, стояв за цілою низкою автомобільних крадіжок у південному Коннектикуті. Він володів кузовним цехом десь в індустріальних кварталах міста, й було опубліковано його фотографію, один із тих злегка зернистих знімків, які виходять у фотографа тоді, коли той не хоче, аби фотографований бачив, що його знімають. На тому знімку Вінс заходив у забігайлівку, що називалася «Майків бар».
Я ніколи не був у тому барі, але доводилося проїздити повз нього.
Я відкрив «Жовті сторінки»,[27] знайшов кілька, на яких був список майстерень, де можна було полагодити пошкоджений автомобіль. Проте з того списку не можна було визначити, котра з тих майстерень могла належати Вінсові Флемінґу — там не було ані Автомайстерні Вінса, ані Авторемонту Флемінґа.