Выбрать главу

Через таке життя шуряки терпіти не можуть один одного. Мартін каже, що дон Роберто — жадібна свиня, а дон Роберто обзиває Мартіна відлюдьком і брудною свинею. Не відомо, хто з них має рацію! Хай там як, а от бідолашна Філо, опинившись між молотом і ковадлом, тільки про те й думає, як угамувати пристрасті.

Коли чоловіка немає вдома, вона смажить братові яйце або розігріває трохи кави з молоком, а коли не може (бо дон Роберто вчинить страшний скандал та ще й обізве Мартіна, в драних черевиках і старенькому піджаку, волоцюгою та паразитом), Філо пересипає рештки обіду в стару бляшанку з-під печива, яку служниця виносить надвір.

— Хіба це справедливо, Петрито?

— Ні, сеньйорито, звісно, ні.

— Ой, дівчинко! Поглянеш на тебе — і недоїдки робляться смачними!

Петрита червоніє.

— Давайте сюди бляшанку, бо холодно.

— Всім холодно, дурненька.

— Вибачайте, але я мушу йти...

Мартін не знічується.

— Не звертай на мене уваги. А знаєш, ти зробилася справжньою жінкою.

— Годі вам, мовчіть.

— Мовчу, голубонько! А знаєш, що б я з тобою вчинив, якби мав менше совісті?

— Мовчіть.

— Ох, і налякав би я тебе!

— Мовчіть.

Того дня чоловіка Філо не було вдома, і Мартін з’їв яйце і випив філіжанку кави.

— Хліба немає. Купуємо трохи на чорному ринку для дітей.

— Дякую й за це, Філо. Ти добра, ти просто свята.

— Не мели дурниць.

Мартінові затуманюються очі.

— Авжеж, ти свята, але ця свята вийшла заміж за негідника. Твій чоловік — негідник, Філо.

— Мовчи, він порядна людина.

— Ну, це твоя справа. Зрештою, ти народила йому п’ятьох бичків.

На якусь мить западає мовчанка. З дальньої кімнати чути дитячий голосок, що проказує слова молитви.

— Це Хав’єрин. Слухай, у тебе є гроші?

— Ні.

— Візьми ці дві песети.

— Ні. Навіщо? Куди я поткнуся з двома песетами?

— Твоя правда. Але знаєш, хто дає те, що має...

— Та знаю.

— Ти замовила собі вбрання, про яке я казав?

— Так, Пабло. Пальто мені дуже личить, ось побачиш, я тобі в ньому сподобаюся.

Пабло Алонсо всміхається поблажливою тваринною посмішкою чоловіка, який завойовує жінку не лицем, а гаманцем.

— Не сумніваюся... В цю пору року, Лаурито, ти повинна тепло вдягатися — ви, жінки, можете вдягатися елегантно і в той сам час тепло.

— Авжеж.

— Одне другому не шкодить. Як на мене, ви, жінки, надто оголяєтеся. Дивись, не захворій.

— Ні, Пабло, тепер я не захворію. Тепер я мушу берегтися, щоб ми були щасливі.

Пабло дозволяє себе пестити.

— Я хотіла би бути найвродливішою дівчиною в Мадриді, щоб завжди тобі подобатися... Я так тебе ревную!

Продавщиця каштанів розмовляє із сеньйоритою. У сеньйорити змарнілі щоки й почервонілі, наче в хворої, повіки.

— Ну й холоднеча!

— Так, паскудний вечір. Я і в кращі дні мерзну, мов той горобчик.

Сеньйорита ховає в сумочку куплені на одну песету каштани — це її вечеря.

— До завтра, сеньйоро Леокадіє.

— Бувайте, сеньйорито Ельвіро, на добраніч.

Сеньйорита прямує тротуаром у бік площі Алонсо Мартінеса. Біля вікна кав’ярні, що на розі бульвару, розмовляють двоє чоловіків. Обидва молоді — одному за двадцять, другому за тридцять років; старший скидається на члена журі якогось літературного конкурсу, молодший, мабуть, письменник. Одразу зрозуміло, що говорять вони приблизно таке:

— Я подав роман під гаслом «Тереса де Сепеда»[27], в ньому я торкнувся деяких досі не висвітлених граней цієї вічної проблеми, яка...

— Так, так. Налийте мені, будь ласка, трохи води.

— Прошу. Я перечитав його кілька разів і гадаю, можу з гордістю стверджувати, що в ньому немає жодної неоковирності.

— Дуже цікаво.

— Авжеж. Не знаю, якої якості твори подали мої конкуренти. В кожному разі я певен, що здоровий глузд і справедливість...

— Не турбуйтеся, ми робимо свою справу з усією серйозністю.

— Не сумніваюся. Поразка не така дошкульна, якщо премію здобуде твір, якість якого не викликає жодних сумнівів; прикро, коли...

Сеньйорита Ельвіра, проходячи повз них, посміхається. За звичкою.

Брат і сестра знову мовчать.

— Ти носиш спідню сорочку?

— Звісно, ношу. Зараз без спідньої сорочки надвір не поткнешся!

вернуться

27

Тереса де Сепеда-і-Аумада (1515-1582) — черниця-кармелітка, письменниця містичного спрямування, відома як Свята Тереса Авільська або Свята Тереса Ісусова.