Донья Вісі риється в кошику до шиття, знаходить потрібне число «Херувима-місіонера» і, тихо щось бурмочучи, повертається до вітальні, такої холодної, що там насилу можна всидіти.
Кошик до шиття залишається стояти відкритий, і звідти — між клубками церувальних ниток і коробочкою на ґудзики, де колись, у рік епідемії грипу, лежали пігулки від кашлю,— боязко визирає примірник іншого числа журналу доньї Вісі.
Дон Роке відкидається на бильце крісла й тягнеться по журнал.
— Ось де він.
«Він» — це священик із Більбао, який творить чуда.
Дон Роке читає журнал:
«Росаріо Кесада (Хаен), за зцілення її сестри від гострого коліту — 5 песет».
«Рамон Ерміда (Луго), за численні успіхи, досягнуті ним у комерційних справах,— 10 песет».
«Марія-Луїса дель Вальс (Мадрид), за зцілення від невеликої пухлини на оці без допомоги окуліста — 5 песет».
«Гвадалупе Гутьєррес (Сьюдад Реаль), за зцілення дитини у віці одного року сімох місяців од поранення, спричиненого падінням з балкона другого поверху,— 25 песет».
«Марина Лопес Ортега (Мадрид), за приборкання свійської тварини — 5 песет».
«Благочестива вдова (Більбао), за знайдення пакета з грішми, загубленого її прислужником,— 25 песет».
Дон Роке налаштований упереджено.
— Хай що там кажуть, це несерйозно.
Донья Вісі вважає за необхідне вибачитися перед приятелькою.
— Ви не змерзли, Монсеррат? У цьому домі часом буває зимно.
— Ні, що ви, Віситасьйон, тут напрочуд гарно. У вас дуже приємний дім і досить комфортний, як кажуть англійці.
— Дякую, Монсеррат. Ви завжди така люб’язна.
Донья Вісі всміхається й починає шукати в списку своє прізвище.
Донья Монсеррат, висока, мужоподібна, кістлява, незграбна дама з вусиками, трохи недорікувата й короткозора, чіпляє пенсне.
І справді, як запевняла донья Вісі, на останній сторінці «Херувима-місіонера» згадано її ім’я та імена трьох її дочок.
«Донья Віситасьйон Леклерк де Мойсес, за хрещення двох китайчат іменами Ігнасіо та Франсиско Хав’єр — 10 песет. Сеньйорита Хуліта Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Вентура — 5 песет. Сеньйорита Віситасьйон Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Мануель — 5 песет. Сеньйорита Есперанса Мойсес Леклерк, за хрещення одного китайчати іменем Агустин — 5 песет».
— Ну як?
Донья Монсеррат люб’язно хитає головою.
— По-моєму, це чудово, просто чудово! А скільки ще треба зробити! Страшно подумати, скільки мільйонів невірних іще слід навернути. Країни, де живуть невірні, мабуть, схожі на переповнені мурашники.
— Авжеж! А ці маленькі китайчата такі симпатичні. Якби ми не згодилися відмовити собі в якійсь дрібниці, вони б усі потрапили до лімбу[31]. Попри наші скромні зусилля, в лімбі, напевно, повним-повнісінько китайців, правда?
— Так, так.
— Прикро навіть думати про це. Схоже, над китайцями тяжіє якесь прокляття! Купчаться вони там, замкнені, безпорадні...
— Який жах!
— А немовлята, які ще й ходити не навчилися, невже їм судилося вічно копошитися на одному місці, наче тим хробакам?
— Ваша правда.
— Ми повинні дякувати Богові за те, що народилися іспанками. Якби ми народилися в Китаї, наші діти, либонь, безповоротно потрапили б до лімба. Чи варто задля цього народжувати дітей? Це ж як треба намучитися, щоб їх родити, та й потім!
Донья Вісі з ніжністю зітхає.
— Мої бідолашні дівчата навіть не уявляють, на яку небезпеку могли наразитися! Добре, що вони народилися в Іспанії, а якби в Китаї? З ними ж могло статися те саме, як ви гадаєте?
Сусіди покійної доньї Марго зібралися в помешканні дона Ібрагіма. Немає лише дона Леонсіо Маестре, заарештованого за розпорядженням слідчого, а ще мешканця з цокольного поверху, блок «Д», дона Антоніо Хореньйо, провідника спальних вагонів, який зараз у рейсі, дона Ігнасіо Галдакано — третій поверх, блок «В» — він, бідолаха, несповна розуму, та сина небіжчиці, дона Хуліана Суареса, котрий хтозна-де вештається... А ще на першому поверсі, блок «А», містяться якісь курси, де ніхто не живе. Решта тут; усі дуже схвильовані через оту пригоду й охоче пристали на пропозицію дона Ібрагіма обмінятися думками.
Помешкання в дона Ібрагіма невелике, запрошені ледве вмістилися, більшість змушена стояти, притулившись до стін чи меблів, як це буває на поминках.
— Сеньйори,— розпочинає дон Ібрагім,— я дозволив собі скликати вас на ці збори, бо в домі, де ми мешкаємо, сталося дещо таке, що виходить за межі нормального.
31
Лімб — за католицьким ученням, місце у пеклі, де на прихід Месії чекають душі праведників, які жили до Христа, й душі немовлят, які померли нехрещеними.