Виснаження навалилося на Люсі, і вона здалася. Жінка увімкнула задню передачу — і за хвилину машина вже була в гаражі. Їй не залишилося нічого, крім як вийти з джипа та разом із Джо повернутися в дім. Як тепер поводитися в присутності вбивці? Як приховати, що вона все знає? Якщо він ще не зрозумів, звичайно...
Ніяких ідей з цього приводу в Люсі не було.
Але двері гаража вона залишила відчиненими.
32
— Ми на місці. Точка номер один, — капітан опустив підзорну трубу.
Старший лейтенант намагався щось розгледіти крізь потоки дощу та бризки.
— Не дуже схоже на курорт, еге ж? Якась пустеля.
— Дійсно пустеля.
Капітан був старим морським вовком із сивою бородою. Він виходив у море ще в першу війну з німцями. Щоправда, він закривав очі на деякі вільності в мовленні лейтенанта, адже хлопчина несподівано виявився чудовим моряком.
«Хлопчині» вже пішов четвертий десяток — зараз і таких записують у «вовки», — він і гадки не мав, що капітан йому потурає. Корвет випнувся на стрімку хвилю та ринув униз, і лейтенант схопився за поручень.
— Сер, а що ми робитимемо тут?
— Обходитимемо острів.
— Так, сер.
— І стежитимемо, чи не з'явиться субмарина.
— Навряд чи в таку погоду вони наважаться спливати, сер. А навіть якщо й наважаться, ми їх побачимо лише в тому разі, якщо вони виринуть просто в нас під носом.
— Вночі шторм ущухне. Принаймні завтра точно, — капітан дістав люльку й почав набивати її тютюном.
— Ви так думаєте?
— Знаю.
— Це якісь морські інстинкти?
— Ага, — буркнув капітан. — А ще прогноз погоди.
Корвет зайшов за мис, і чоловіки побачити невеличку затоку з причалом. Нагорі було видно маленький будиночок, що низько прихилився до землі, захищаючись від вітру.
— Як тільки погода покращиться, відправимо туди людей.
Старший лейтенант кивнув.
— Але...
— Що але?
— На один обхід острова нам знадобиться щонайменше година.
— І що?
— Якщо нам неймовірно пощастить і ми будемо в потрібному місці й у потрібний час...
— То ми побачимо хіба що піну від субмарини, яка сплила, взяла пасажира та зникла, — закінчив його думку капітан.
— Саме так, сер.
Капітан запалив свою люльку професійним жестом моряка, який усе життя запалює люльки в суворих морях. Потім він кілька разів затягнувся і набрав повні легені диму.
— Ми не думаємо, ми виконуємо накази, — дим вийшов через ніс.
— Не надто вдала цитата, сер.
— Чому б це?
— Вона про атаку легкої бригади[53].
— Це ж треба! Я й не знав! — капітан знову із задоволенням видихнув хмарку диму. — Ось що значить освіта.
На східному кінці острова теж був будиночок. Капітан уважно оглянув його через трубу й помітив велику радіо-антену, на вигляд досить потужну.
— Спарксе! Спробуй викликати на зв'язок той будиночок. Думаю, вони приймають на частоті корпусу спостереження.
— Так, сер.
Корабель пройшов повз цю частину острова, і радист доповів:
— Не відповідають, сер.
— Дякую, Спарксе. Це не важливо.
В бухті Абердина в трюмі корабля сиділа команда берегової охорони та грала в карти на півпенні. Атмосфера була свавільною — відразу зрозуміло, що хлопці тут уже мають досить високі звання.
— Твіст, — проголосив Джек Сміт (шотландського в його крові було більше, ніжу імені).
Альберт «Худячок» Періш, товстуватий хлопець із Лондона, поклав на стіл валета.
— Твоє, — мовив Сміт.
Худячок зібрав виграш.
— Пенні до пенні, — проспівав він із насмішкою. — Ще б життя стало, щоб витратити такі грошиська.
Сміт протер рукавом скло ілюмінатора і глянув на човни, що підкидало на хвилях у порту.
— Шкіпер так нервує, наче ми на Берлін ідемо, а не на Штормовий, — зауважив він.
— А ти хіба не чув? Ми ж в авангарді наступу союзників, — Худячок виклав на стіл короля. — Роби ставку.
— Так, а той тип — він що, дезертир? Чому взагалі ми цим займаємося? Хіба це не робота військової поліції?
— Я думаю, що він полонений-утікач, — тасуючи колоду, відповів той.
Усі присутні загиготали на знак незгоди.
— Ну-ну. Не хочте — не вірте. Але коли ми його братимемо, зверніть увагу на його акцент, — похитуючи головою, сказав Худячок.
— А хто знає, які човни здійснюють рейси на Штормовий?
53
Атака легкої бригади — катастрофічна за наслідками атака британської бригади легкої кавалерії під командуванням лорда Кардігана на позиції російської армії під час Балаклавської битви 25 жовтня 1854 року в ході Кримської війни.